І далі, наближаючись до наших часів, ми зустрічаємо немало таких фактів.
В XIX століттю досить буде зазначити зруйнування Петербурзького, Казанського та Харківського університетів підчас царювання Олександра I (Рунич, Магницький, Карніїв), вказати на ті перешкоди, які зустрів Пушкин при досліджуванні Пугачівського руху. В Казані під редагуванням одного професора перекладено було на російську мову східний рукопис про Магомета, і цензура вимагала, щоб слово „пророк“ було замінено скрізь словом „лже-пророк“, ніби автор-магометанин міг так назвати Магомета. Праця Більбасова про Катерину II повинна була вийти за кордоном. Завдяки тим же цензурним умовам російське громадянство нічого не знало про наглу смерть Павла I-го через те, що російська наука повинна була мовчати про цю подію, а мемуари про це опубліковано тільки недавно. І лише в останні роки дозволено було користуватися, і то не безумовно, а лише для наукових праць, архівом Департаменту Поліції, що на підставі його документів написав де-кільки цікавих монографій М. К. Лемке.
Річ цілком зрозуміла, що історики повинні дуже старатися здобути певні факти; вони повинні користуватися в широких розмірах так званими допомічними науками, до яких відносяться: археологія з її відділами — палеографією, дипломатикою, сфрагістикою, геральдикою та нумізматикою, генеалогія, хронологія, етнографія, бібліографія, порівняльне мовознавство і, нарешті, навіть природничі науки (геологія, хімія та инші). Всі ці допомічні науки допомагають встановити дійсні історичні факти. Але ж і дійсні факти ще не становлять історії: це тільки матеріял для неї, це — члени, кости, мускули, органи історії; а коли історія є громадське тіло, то ще треба знати життя цього тіла, цеб-то причинний зв'язок фактів між собою. І літопис може давати точні факти, але літопис ще не історія, тому що він позбавлений прагматизму. Сучасному дослідникові історикові доводиться мати справу не з чистим матеріялом, а з одсвітом його в почуттях спостерігача; таким чином він бачить не самий факт, а тільки переломлений (одсвічений) промінь від нього; тому головна заслуга сучасного історика полягає в тому, щоб вміти знайти зв'язок між подіями та явищами культурно-економічного життя. На щастя суть людської природи однакова, і на цьому саме й полягає можливість корективу. Допомагає дослідникам і так званий порівняльний метод, при якому порівнюються ріжні форми людського суспільного життя в як найріжноманітніших умовах їх існування; таким чином, иноді за допомогою аналогій можна доповнити те, про що не має
