прямих свідоцтв, особливо коли до цього порівняльного методу ми прилучимо ще чисто історичний, цеб-то визначимо ріжні громадські форми в їх послідовному розвитку в одного й того ж народу.
В досліджуванню окремих явищ та в узагальнюванню фактів значну ролю відограють гіпотези, особливо, коли їми користуються досить обережно.
Між тим зміст історії все поширювався: до огляду політичних подій долучилося все більш і більш культурного елементу: наприкінці, з цього утворилася окрема парість людського знаття — історія культури, яка домагається повної незалежности від історії; з'явився навіть антагонізм між прихильниками чисто історичного та культурного напрямку в історії. Ми особисто стоїмо за внесення в історію культурного елементу в найширшому розмірі; на нашу думку в ній мають право існування явища і економічного, і соціяльного життя, інтелектуального і морального прогресу суспільности. Але навряд тут є який-небудь грунт для антагонізму. Нехай досліджуються не тільки вищі прояви людського духу: письменство, наука, філософія, мистецтво, але ті факти, які торкаються домашнього життя, оточення; з тієї пори, як наша наука одважилася подавати історію не тільки держав, але й народів, все це набуло, на наш погляд, великої ціни, аби тільки нарешті можна було утворити з цього матеріялу величезну історичну картину, на якій яскраво, але обов'язково з необхідною перспективою, було б виявлено все минуле певного народу: і його політична історія, і його соціяльно-економічне життя, і наука, і мистецтво, і письменство, і релігія, і мораль.
Термін „філософія історії“ почав вживати вперше Вольтер 1765 р., в розумінні універсального історично-філософічного огляду людської культури. Найбільше наближуеться до сучасного розуміння цей термін у Гердера в його праці „Ideen zur Philosophie der Geschichte der Menschheit“ Головнішими системами філософії історії з'являються такі:
1) Дуалістично-теократична, яку формулував блаж. Августин в середні віки в своїй праці про царство Боже (на його думку було і на небі і на землі 2 царства — Боже та діяволове); ця система в теперішній час має багато представників серед правовірних істориків католиків; вони оцінюють історію людськости з погляду успіху Царства Божого на землі.
2) Гегеліянська школа, яка висунула питання про значіння ідей держави, індивідів, націй в процесі розвитку, про відношення волі до необхідности. Гегель вбачав в історії виявлення ідеї (божественного духа), поступ від первісного природнього стану до духовної свободи людини в державі. Три ступні пройшла тут людськість: а)
