Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/24

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

яснення для зрозуміння загальної схеми української історії. Історія українського народу повинна існувати (і існує) тому, що існує український нарід, який має свою довголітню історію. Коли ми визнаємо історію навіть тих народів, яких тепер немає, бо вони залишили свій слід в історії людськости та належали до народів історичних, то треба визнати також і історію українського народу, що теж належить до народів історичних і мав з ними, яко своїми сусідами та родичами по похожденню, ріжні стосунки, утворював оригінальні форми свого політичного, соціяльно-економічного та культурного життя. Український нарід мав на протязі своєї історії те, що повинен мати кожний історичний нарід — свою землю, свою владу, а головним фактором його історії являється він сам, бо завжди брав велику участь в свойому історичному життю — боротьбі за свою національність, за віру, за політичну волю, за утворення таких форм свого соціяльно-економічного устрою, які одповідали його ідеалові правди й справедливости. З цього боку український нарід проявив куди більш активности, ніж його рідний брат — великоросійський нарід, що звернув особливу увагу на будування держави та передав найбільшу частину всієї творчої праці своїм царям і органам влади — правительству, а сам зробився немов матеріялом в їх руках, і рідко виступав активно, иноді — вкупі з владою, иноді — проти неї, коли йому робилося вже невимовно тяжко. Усі три народи — український, великоруський і білоруський в Київську добу жили спільним історичним політичним життям. Потім почали вони жити нарізно, і кожний утворював свої самостійні форми життя, доки українці не об'єдналися у половині XVII ст. з великоросіянами, але кожний зберігав свої особливости та доніс їх до наших часів, коли М. І. Костомаров писав свою відому характеристику двох руських народностей — малоруської чи української та великоруської. У наші часи доказом права українського народу на окрему самостійну історію являється те, що існує територія, де він живе і являє з себе більшість людности, що існує він сам, яко живий національний організм, а в наші часи, після революції, ми бачимо навіть третю ознаку, що не завжди була у українського народу — його політичну незалежність, його державність.

Історична еволюція в життю українського народу виявилася в тім, що він не зразу набув свої національні особливости, а на протязі віків; але ж початок цих особливостей лежить в далекій старовині, і кожне століття все збільшувало їх, головним чином у мові, а разом з тим у всіх инших етнографічних рисах народнього побуту. Цікаву схему особливостей цих двох народностей в їх історичній еволюції дав колись М. І. Костомаров, а тепер дає О. М. Пипін.