друкарня друкувала книжки в стародавній редакції. Тоді знов указами 1766 і 1772 років рішуче велено було їй передруковувати книжки дослівно з московських видань. 1769 р. архимандрит Київо-Печерської Лаври Зосима прохав дозволити йому надрукувати бодай хоч букварі не по московськи, бо їх ніхто не купує, але і в цьому йому було одмовлено. Київський мітрополіт Гавриїл Кремееецький звелів батюшкам виписувати церковні книги тільки через консисторію, що зверталася за ними до Московської друкарні. Усі ці приклади підібрав П. І. Житецький, користуючися листами Лазаря Барановича, творами І. Галятовського, А. Радивиловського, фактами, зібраними Пекарським в його відомій книжці „Наука и литература при Петрѣ Великомъ“ (т. II), описанієм Київо-Софіївського собору й инш.[1].
Царювання Катерини II було для Вкраїни тяжкою добою, бо тоді скасовано було її автономію, а вкупі з нею нищилося або лежало в рукописах усе те, що нагадувало про неї. Після зруйнування Січі забрали з неї усі клейноди, гармату, „грамоти“, церковну утвар, і їх треба тепер росшукувати по усіх усюдах, а багацько усього зникло. Сумна була, як побачимо далі, і доля центрального Архіву Лівобережної України, що теж нагадував владі про скасовану нею автономію, й тому його не зберігали, як слід. Козацькі літописи та инші історичні розвідки довго, довго лежали в рукописах, доки їх не почали друкувати в половині XIX ст. Перший Український філософ Григорій Савич Сковорода, що заклав основу навіть і російській оригінальній філософії, не міг на протязі свого життя, більш усього за цензурних умов, надрукувати жадного з своїх богословських трактатів, та їм все таки пощастило, бо вони попали до Румянцевського Музею в Москві, де й переховувалися вкупі з його біографією, складеною його учнем М. І. Ковалинським; тільки, коли пройшло 100 років зо дня його смерти, 1894 р. я зібрав ці дорогоцінні автографи і випустив їх окремим виданням. Але де-яких автографів не зберіглося, й довелось видавати ці твори по апографам. А де-які твори цього великого мислителя, про які ми знаємо од нього самого, до нас не дійшли або досі не росшукані, хоч вони дуже цікаві. А що ще цікавіше — так це те, що за цензурних обставин мені не можливо було видати другого тому творів Г. С. Сковороди — його релігійних трактатів, особливо цінних для зрозуміння його філософсь-
- ↑ П. Житецкій, Энеида Котляревскаго въ связи съ обзоромъ малорусской литературы XVIII в. и древнѣйшій списокъ ея. К. 1900, стор. 4–7. Дивись також у Огієнка, Українська Культура. К. 1918, стор. 159–163.
