Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

кого світогляду. Видав їх тільки 1912 (і то ще не усі) В. Бонч-Бруєвич. А завдяки тому, що не видані булі твори цього видатного українського письменника, не можливо було зрозуміти як слід ні його оригінальної філософії, ні його значіння. І я повинен був 1894 р. писати: „тільки тепер ми відкрили Г. С. Сковороду“

Не дивно, що при таких обставинах ми далеко одстали од Західної Європи і в своїй історіографії. 1767 р. освічена світлом західної філософії, велика приятелька західних філософів. Катерина II склала свою знамениту Комісію для складання нового уложення, зібрала представників-депутатів з усієї своєї держави, одночасно і з бувшої Малоросії та дозволила людности скласти накази про свої потреби й тягарі. І щож? Коли українська людність повірила маніфестові цариці і щиро заявила в своїх наказах про свої утиски та про відродження козацької автономії, правитель Малоросії гр. Румянцев нарядив суд над тими, хто склав Ніженський наказ, і їх було засуджено на смерть (цю кару їм замінили тюрмою), а з наказів викинули усі ці республіканські думки. І ось сучасному історикові треба тепер мати на увазі, що накази малоросійських депутатів процензуровані і схвальшовані Румянцевим. Те ж саме робилося і з наказами слободсько-українських депутатів. Про часи імп. Павла нічого й казати, коли м. Харків могло бути знищене за те, що там виставлена була зла прокламація на цього царя, і коли відомий слободсько-український діяч В. Н. Каразин хтів утекти за кордон од жорстокого правління Павла. За часи Олександра I-го стало трохи лехше од цензури, але тільки в перші роки його царювання, бо за цими швидко наступила тяжка реакція її страшенні цензурні утиски. Щоб зрозуміти їх силу, треба тільки нагадати собі долю тодішніх нових огнищ науки — університетів взагалі і Харківського на Вкраїні з'окрема, де нищили науку попечителі-містики Карнієви (дядько й небіж), діяльність яких нагадує нам руйнуючу діяльність Рунича й Магницького в Петербурзі та Казані. Особливо тяжке становище було тих професорів, що викладали історичні науки й писали по ним розвідки. Видатного професора філософії Шада, якого рекомендував на професора Харківського Університету великий німецький поет Гете, було скинуто з посади й вислано за кордон за „вредное направленіе“ його філософських трактатів[1]. Та ще більше стиснута була наукова праця за царювання Миколи I-го, що почалося жорстокими карами декабристів і здійсненням у державному житті знаменитої триєдиної

  1. Дивись про цей цікавий епізод мою розвідку „Удаленіе проф. Шада“.