час, і не тільки надрукована була перероблена автором його книжечка, а ще раніше, замість цієї дисертації, М. І. Костомаров написав нову „Объ историческомъ значеніи русской народной поэзіи“; де довів важність народніх пісень не тільки як історичного джерела, а і як матеріялу для зрозуміння народньої психології, народности не в офіційному значінню цього слова, як його розуміли гр. Бенкендорф, гр. Уваров і Микола I, а в справжньому, науково-історичному.
Але цар Микола I, шеф жандарів гр. Бенкендорф і Міністр Освіти гр. С. С. Уваров через кільки років, а саме 1847 р., ще нанесли тяжкий удар не тільки тому ж М. І. Костомарову а й його товаришам по Кирило-Методіївському брацтву і українській історіографії взагалі, бо засадили в Петропавлівську кріпость ще й другого українського історика П. О. Куліша, не кажучи вже про Т. Г. Шевченка, що був душею й серцем братчиків, як М. І. Костомаров був їх ідейним провідником. І Костомарова, і Куліша було надовго одірвано од нормальних обставин для історичної праці. Од них узято було їх рукописи і навіть дозволені цензурою книжки, наприклад, Кулішеві, які після того вже не могли бути надруковані. У Костомарова була захоплена його перша історична праця — рукописна історія Слободського козачого полку, складена ним виключно на підставі архіва цього полку. І не повернули її йому й потім. Звернувшись до спеціяльних студій по історії Слободської України, я мав велику потребу в цій розвідці М. І. Костомарова, бо вона була складена і на підставі таких архівних джерел, які потім почасти були знищені, а, крім того, і взагалі було цікаво мати цю наукову працю, як зложену хоч і молодим тоді, але талановитим істориком. Але не зважаючи на усі мої заходи росшукати й повернути з того кладовища документів — Архіву „III Отдѣленія“ — рукопис М. І. Костомарова, я його не здобув, і українська історія не має праці, яка освітлювала б один з найтемніших її куточків. А що до М. І. Костомарова, то він не задовго до своєї смерти благословив мене, тоді молодого доцента Харківського Університету, на студії по історії Слободської України, яка й його перш усього зацікавила[1]. Знаємо також, що тільки в наші часи могла бути надрукована „Книга моего бытія“, яка була складена тим же М. І. Костомаровим і за яку, головним чином, було його й засуджено, потім вислано і одірвано од наукової праці по історії України. П. О. Куліша теж було засуджено між иншим, за його „Повѣсть объ украинскомъ народѣ. Написалъ
- ↑ Див. про це лист його до мене, надрукований в розвідці О. Д. Багалій (Рус. Старина).
