Курс В. Б. Антоновича в виданню значно скорочений у порівнянню до його змісту на лекціях. Усі джерела української історії В. Б. поділяв тільки на три групі: 1) тубільні (літописи), 2) офіційні документи (тубільні й польські) і 3) джерела чужоземні (німецькі, польські літописи, компіляції, мемуари сучасників і подорожників — чужих і своїх). Що-до класифікації, то вона, як бачимо, не видержана і не повна: мемуари своїх людей стоять укупі з записками чужоземців; немає ні житій, ні хронографів, ні пам'яток народньої словесности, ні пам'яток археологічних; починається огляд джерел тільки з литовської доби, бо передмонгольську Русь і її джерела небіжчик відносив до передмонгольської доби загальної руської історії, й систематичної історії українського народу не викладав, бо мусів читати лекції згідно з планом факультетського викладання для російської історії, і читав два курси: 1) передмонгольську добу і 2) історію Литовської Русі. Цим літографованим курсом користувався акад. В. С. Іконніков у свойому відомому „Опытѣ русской исторіографіи“. Але, на великий жаль, цей курс не був надрукований і тому не мав такого широкого розповсюдження, якого заслуговував, яко довголітня праця великого знавця й найавторитетнішого критика джерел української історії. В. Б. Антонович знав так, як ніхто, джерела для української історії, сам здобув багацько нових джерел, критично розглядав і видавав їх, і тому його курс, справді, являє з себе самостійний систематичний критичний розгляд джерел, особливо цікавий у тих частинах його, які торкаються литовсько-польської доби в українській історіографії. Згадуючи про цей курс, який і я слухав у небіжчика, мушу сказати, що він був дуже корисний для мене, бо давав мені змогу зрозуміти загальний склад джерел для історії України з литовських часів; про джерела старої київської доби оповідав нам Володимир Боніфатієвич на своїх лекціях історії передмонгольської Русі. Діло свого вчителя продовжували його учні. М. С. Грушевський надрукував у відомому виданню „Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ“ (т. I-й, стр. 1–87) нарис — „Развитіе украинскихъ изученій въ XIX вѣкѣ и раскрытіе въ нихъ основныхъ вопросовъ украиновѣдѣнія“, де торкається, між иншим, і студій історичних. А за широкі й глибокі його студії над джерелами і розвідками з історії українського народу свідчать його численні примітки й критичні огляди літератури з української історії, які розкидано по всіх 8 томах його монументальної „Історії України-Русі“. Про потребу підручника української історіографії для слухачів і слухачок вищих шкіл свідчить те, що й проф. В. Ю. Данилевич мусів видати свій літографований курс лекцій української істо-
