розділи, де є звістки за Київську Тимчасову та Віленську Комісію для розбору давніх актів, де оповідається про діяльність наукових історичних товариств, котрі видавали матеріяли для української історії (Московське, Київське, Одеське, Харківське) з оглядом журналів; розділ, де зроблено огляд державних і центральних архівів, в яких переховується багацько матеріялів і для української історії, архівів, як на території України (напр., Київський, Віленський — центральні, Харківський), так і московських, і петербурзьких (Архів Міністерства Юстиції й М-ва Чужоземних Справ у Москві; сенатський і синодальний у Петербурзі та инші), губерніяльних, мійських, військових, церковних, манастирських; далі так само бібліотек, починаючи з центральних: Петербурзької й Румянцівської у Москві, фамільних і приватних архівів і бібліотек і музеїв, чужоземних архівів, бібліотек і музеїв. В першій книзі другого тому ми знаходимо велику розвідку про старі й обласні літописи. У другій — цілий IV-й відділ присвячено західньо-руським (литовсько-руським) і українським літописам (1489–1674 стор.) і зроблено детальний огляд цих літописів, а також і хронографів західньо-руської редакції. Далі тут-таки знаходимо V-й відділ, присвячений житіям і окремим оповіданням і подорожам узагалі; деякі з цих джерел торкаються України. В останньому, III розділі цього V-го відділу, що його присвячено питанню про видання пам'яток, на 7 сторінках оповідається про видання українських літописів (1948–1954). Та ці чотири томи „Опыта исторіографіи“ не охоплюють усієї першої частини російської історіографії, і високошановний акад. В. С. Іконніков тепер працює над закінченням, цебто над оглядом листів, мемуарів, записок чужоземців. Проте і в сьогочасному неповному свойому змісті монументальний „Опытъ“ В. С. Іконнікова стане мені у великій пригоді, особливо тим своїм розділом, присвяченим західньо-руським і українським літописям, бо тут старанно зведено до купи все те, що висловлено було про них у науковій літературі, з додатком і власних розвідок.
Що-до фактичного змісту моєї історіографії, то він, як я вже сказав раніше, відповідатиме змістові історії українського народу в її сьогочасній схемі, як з боку хронологічного, так і географічного й етнографічного. Хронологічно моя історіографія захопить джерела й розвідки для історії Русі. України з IX ст., а також почасти й ранішу добу, яко вступ до цієї історії, кінчаючи нашими часами; а з боку географічно-етнографічного — всю територію, яку займала або займає українська людність по всі ці часи. На історію України я дивлюсь, як на історію народу, де повинно одбитися усеньке його життя, усі його сторінки, і політичні, і економічні, і культурні,
