Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/47

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Розділ III.


Стародавні україно-руські літописи князівської доби.

Списки літописів і їх поділ. Списки «Повѣсти временныхъ лѣтъ». Видання «Повѣсти». «Повѣсть» і київо-печерський манастир. Головніші наукові розвідки, присвячені «Повѣсти». Дві найновіші розвідки акад. О. О. Шахматова: 1) про стародавні літописні зводи і 2) про «Повѣсть». Зміст «Повѣсти». Джерела «Повѣсти».

Почесне місце між історичними джерелами в усіх народів займали літописи, цеб-то хронологічні записи про події, уложені по роках без історичного з'язку між подіями, без того прагматизму, який з'являється тільки в історії. Таке поважне значіння мають літописи й у русько-українській історіографії. Літописання розпочалося в київській Русі-Україні дуже рано, з початком христіянства в X ст. і стояло з ним у тісному з'язку, бо разом з христіянством прийшло й письменство. У київську добу, коли утворювалася й утворилася єдина київська держава, яка об'єднала всі слов'яноруські землі, утворився й єдиний загальний літописний звід — так звана “Повѣсть временныхъ лѣтъ“, що присвячена усій території тодішньої київської Русі за перших її князів і їх діяльности. З другої половини XI віку єдина київська Русь розділюється на цілу низку областей, починається нова обласна доба і в історії України-Русі, на підставі федеративного з'язку областей. Не дивно, що при таких обставинах і єдиний доти літопис, або краще сказати його звід, тепер замінюється місцевими обласними літописами. Так на письменстві, на літописах, одбилися умови політичного устрою, його еволюція.

Ми звернемо найперше увагу на русько-українське літописання за київської велико-князівської доби, а потім оповідатимемо й про обласні русько-українські літописи.

Літописи дійшли до нас не в оригіналах, а в списках од XIV до XVIII ст. Найбільша частина списків належить до XV–XVI ст., і тому така велика сила критичних питань виникає з приводу літописів, їх тексту та їх авторів. Ще 1846 року Петербурзька Археографічна Комісія мала 168 списків. Невеличка з них частина була пи-