князів та їх бояр, навіть пісні про хоробрих, цеб-то лицарів; знаємо ми й Бояна, що співав такі пісні Ярославові й Мстиславові.
На такій основі складався наш початковий літопис „Повѣсть временныхъ лѣтъ“. Він зв'язаний з боку літературного з візантійською історіографією з тамошніми хронографами, що були для нього зразком, хоч і не єдиним, бо він має де-що схожого і з західніми анналами, і то тільки формою своєю, а не внутрішнім змістом. І з боку літературного „Повѣсть“ одрізняється од хронографів (наприклад, що-до хронології, літописи перейняли візантійське літочислення од сотворення світу, але затримали березневий початок року до кінця XIV ст., коли він замінився вересневим). „Повѣсть временныхъ лѣтъ“ — це „временник“, аннали, цеб-то первісна літописна форма з хронологією і з роками, що під ними иноді нема оповідання про події. Основою хронології, а почасти й самого літопису, були пасхальні таблиці, які й збереглися до наших часів: такий невеличкий короткий реєстр подій за 862–1277 р. ми знаходимо в Синод. Кормчій XIII ст. і за 1051–1340 р. в харатейному рукопису XIV ст. Але можливо, що ці відомості, навпаки, взято з якихось літописів і потім скорочено. Окрім того, були записи і на книгах. Позичив літописець де-що і з візантійських хронік. Та тії оповідання, що їх занесено до „Повѣсти“, були записані не в самісінькому тільки Київі, а й по инших містах, напр., у Чернигові, Переяславі і навіть у Новгороді й т. п., де могли вестися місцеві літописи. Складання літопису вважалося поважною, благочестивою, громадською, а иноді й державною справою.
Наукові розвідки над літописами, а між ними і над „Повѣстью“, дуже численні, і вони досить з'ясували нарешті головні питання про них. Одсилаючи читачів до відповідних бібліографічних вказівок[1] і до загального бібліографічного огляду, зробленного акад. В. С. Іконніковим[2], ми тільки нагадаємо про найважніші питання в зв'язку з найголовнішими працями в Їх історичному розвитку.
Наукові розвідки про літописи та про „Повѣсть“ почалися ще в XVIII ст. з Татіщева (в його „Исторіи Россійской“), який знайшов старіший од „Повѣсти“, так званий Йоакимівський літопис; одні вважали його за вигадку, инші надавали йому значіння, особливо другій його частині, певнішій, ніж перша. В усякому разі це найшвидче історична компіляція. Торкається Татищев і питання про Несторів літопис і описує ті літописні списки, які були у нього. Працювали над „Повѣстью“ Міллер, кн. Щербатов і Болтін, але більш од усіх славетний Шлецер, який поклав початок для критичного роз-
