гляду „Повѣсти“, або, як він називав її у свойому „Несторі“, Несторового літопису, і міцно зв'язав своє ім'я з ім'ям Нестора, якому і присвячена його праця (вийшла спочатку в 5 томах по-німецьки 1802–1805 р., а потім у російському перекладі Д. Язикова в 3-х томах 1809–1819 р.). Ця книжка була для своїх часів класичною, та й нині не втратили значіння і коментарії до перших сторінок „Повѣсти“ (вони, як і переклад, на жаль, доведені автором тільки до 980 р.), і нею необхідно користуватися на семінарах про початковий літопис. Як критик-раціоналіст, Шлецер прийшов до висновку, що у Нестора багацько байок, але що він стоїть вище од пізніших поганських і польських літописців і що може деякі з цих байок належать не йому, а його переписувачам. Після Шлецера писали про „Повѣсть“ і російські вчені. Особливе місце зайняв тут Каченовський, як представник так званої скептичної школи; він висловив сумнів проти певности її оповідань, бо визнавав її за дуже пізню пам'ятку XIII–XIV в.[1]. Проти Каченовського за „Повѣсть“ висловилися Поґодін і Бутков[2]; вони за автора „Повѣсти“, написаної у Київі в к. XI або в початку XII в., вважали Нестора, а оповідання літопису за зовсім певні. Погодін довів певність свідоцтв „Повѣсти“ оригінальним доказом: на підставі оповідань инших руських пам'яток і чужоземців, він виявив правдивість усіх звісток „Повѣсти“. Бутков з свого боку теж доводив певність оповідань „Повѣсти“ і її стародавність проти доказів скептиків. Приналежність „Повѣсти“ Несторові підтримувалася головним чином тим, що в списках була вказівка на автора, як на ченця-чорноризця київо-печерського манастиря, а в деяких списках стояло навіть ім'я цього ченця — Нестора. Питання про Нестора, як автора „Повѣсти“, було поставлено на инакший ґрунт проф. Казанським[3], який висловився, що літопис, який називається Несторовим („Повѣсть временныхъ лѣтъ“), не може в дійсності належати до Нестора, як автора житія Теодосія печерського. В житії Теодосія (а його автором був, безперечно, Нестор, бо він сам про це каже у ньому) він про себе оповідає, що прийшов до київо-печерського манастиря тільки вже за ігумена Стефана, наступника Теодосієвого, а в літопису про печерський манастир зазначується, що він прийшов до манастиря за Теодосія і був його учнем. Є й инші суперечності між літописом і житіями, складеними Нестором; далі сумніви про Нестора, як автора „Повѣсти“, збільшувалися, і, навпаки, підкреслювалася думка, що авто-
