Сторінка:Багалій Д. І. Нарис української історіографії, т. I, Літописи, вип. 1.pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ром „Повѣсти“, або краще сказати цього літописного зводу, був не Нестор, а ігумен видубицького манастиря, Сильвестер. Ізм. Ів. Срезневський[1], на підставі своїх дослідів про літописи, зробив висновок про дуже ранній початок нашого літописання: на його думку щорічні записи велися вже на початку X ст., як і хронологи та реєстри, зв'язані з пасхальними таблицями; старий літопис, на його думку, доведено було тільки до 986 року, а звід було складено в 1113–1116 роках, мабуть Сильвестром. Акад. М. І. Сухомлінов у своїй розвідці[2] вирішив багацько важних питань про літопис, як пам'ятник літературний, а саме про списки його, про початок і розвиток літописання, про запозичення, про самостійну частину літопису, про мову; а особливу увагу звернув він на джерела літопису. М. І. Костомаров[3], аналізуючи „Повѣсть“, вважає за автора звода Сильвестра, а не Нестора, розглядає зміст зводу Сильвестрового і приходить до висновку, що він поділяється на повість старих літ, майже до 1043 року, на повість печерського манастиря, десять инших повістей і оповідань. У другій своїй праці М. І. Костомаров зупиняється над переказами і легендами „Повѣсти“[4]. Року 1868 вийшла монументальна розвідка проф. Бестужева-Рюміна про склад руських літописів до кінця XIV ст.[5]. Він, як і Срезневський, визнає ранній початок літописання у Київі (X-й вік, а може навіть і IX-й), користується для аналізу звода (до 1110 року) звістками пізніших зводів і инших джерел і розкладає звід на окремі оповідання і місцеві короткі записи. На його думку (і це він з'ясував дуже міцно) „Повѣсть“ це звід, складений на самому початку XII ст., і він перелічує його джерела, значно поширюючи у цьому напрямі висновки акад. Сухомлінова. Що-до автора зводу, то Бестужев-Рюмін навів більше доказів про Сильвестра, ніж про Нестора, але все-таки каже, що це питання остаточно не вирішене, і висловлює думку, що був раніший, первісний звід. П. П. Ламбін[6] написав низку розвідок про „Повѣсть“, де зупиняється над візантійським елементом у літопису і надає великого значіння тій церковній місії, яка на його гадку перебувала у

    П. С. Казанский. Еще вопросы о Несторѣ (Временникъ, кн. I, 23–30); Письмо къ М. П. Погодину (Москвитянинъ, 1819, V, 9–13).

  1. Памятники X в. до Владимира св. (Изв. И. А. Н. по 2-му отд., III, 49–66); Чтенія о древнихъ рус. лѣт. (прилож. ко 2-му тому Зап. И. А. Н. 1862 р., стор. 1–48): Изсл. о лѣт. Новг. (Изв. И. А. Н. по 2-му отд., II, 18–27, 70–78).
  2. О древней рус. лѣт., какъ литер. пам. (Уч. Зап. И. А. Н., III. 1855, стор. 230).
  3. Лекціи по русской исторіи, ч. 1-я. Спб., 1861. 100 стор.
  4. Изсл. и мон., т. XIII, стор. 1–207.
  5. О составѣ русскихъ лѣтописей до конца XIV ст. (Лѣт. Зап. Археограф. Ком., IV, стор. VI, 157, 378).
  6. Реєстр його розвідок див. в „Опытѣ“ В. С. Іконнікова, т. 2-й, кн. 1-а, стор. 387.