складена, як це можна думати, Нестором. З „Повѣсти“ О. О. Шахматов здобув старіший од нього звід — початковий, як він його називає, київський звід, що його існування підтримується тими уривками з нього, котрі зберіглися в пізній редакції в списках першого новгородського літопису. Цей початковий звід був, здається, складений у київо-печерському манастирі 1095 року, а доведений до 1093 року. Студіювання початкового зводу привело автора до висновку, що був ще старіший од нього звід, доведений до 1073 року і складений тоді-ж у київо-печерському манастирі. У ньому об'єдналися київо-печерський звід 1073 р. і стародавній новгородський звід, що був доведений до 70-х років XI ст. і реставрується по звістках як початкового зводу, так і пізніших новгородських зводів. Дальше студіювання київо-печерського зводу 1073 року привело О. О. Шахматова до думки, що був ще раніший звід, складений 1039 р. при Київо-Софійському соборі; це й був перший і найдавніший київський літописний звід. Студіювання новгородського зводу 70-х років XI ст. привело автора до висновку, що був ще раніший новгородський звід, складений при Софійському владичньому подвір'ї 1050 року. Завданням праці й було відбудувати текст найстаріших літописних зводів, які були складені раніш од початкового київського зводу, а саме: з одного боку найстарішого 1039 року і продовження його 1073 року, а з другого — стародавнього новгородського зводу 1050 року і його продовження, доведеного до 1079 р. Про звід першої чверти XII в. О. О. Шахматов прийшов шляхом наукового досліду до такого самого висновку, який висловив за давніших часів М. І. Костомаров більш своїм художнім почуттям, ніж аналізом над списками; а саме, що „Повѣсть“ у своїй старій редакції кінчалася незадовго до смерти Ярослава Мудрого, може 1043 роком — останнім походом Русі на греків, бо далі стиль оповідання значно міняється: воно стає історичним, а не таким простим, як було раніше. Виходить, що між висновком Костомарова і Шахматова ріжниця на 4 роки.
Праця О. О. Шахматова поділяється на дві частині: першу частину її становить широка розвідка його, а другу — тексти, ним відтворені, реконструйовані, а саме: 1) текст найстарішого київського зводу 1039 року в редакції 1073 року (стор. 530–610) і 2) новгородський звід 1050 року з продовженням до 1079 року (стор. 611–629). Що до розвідки, то вона поділяється на 20 розділів. Перший автор присвятив на те, щоб довести, що були зводи, раніші од „Повѣсти“, бо в „Повѣсти“ О. О. Шахматов знаходить пізніші вставки; початковий звід автор реставрує, викинувши з „Повьсти“ всі ті статті, що їх нема в 1-му новгородському літопису молодшого
