зводу, і одкидаючи дальші ще статті на підставі усяких міркувань. Другий розділ присвячений „Памяти и Похвалѣ“ св. Володимирові ченця Якова, в яких є декілька літописних заміток, що не ввійшли до літописних зводів. Той літопис, яким скористувався автор „Памяти“, дуже різнився од тих оповідань, які ми читаємо у тих зводах, що до нас дійшли. Ці висновки зроблено на підставі аналізу „Памяти и Похвалы“, з якого виявилося, що є такі оповідання, яких нема в поч. зводі и „Повѣсти“; деякі її оповідання різняться од відомих нам у цих зводах; хронологія не всюди однакова, і ці оповідання старіші від тих, які маємо у зводах. Третій розділ присвячений аналізові „Сказанія о Борисѣ и Глѣбѣ“; літописне оповідання подібне до житійного („Сказаніе, страсть и похвала св. муч. Бориса и Глѣба“), і перше не запозичене з другого, а навпаки, автор скористувався початковим київським зводом, а не „Повѣстью“; другим його джерелом було Несторове „Чтеніе о жизни и о погубленіи Бориса и Глѣба“. До такого висновку приводить автора і аналіз про ложного переказу про Бориса та і Гліба, до цього приводить і аналіз так званого „парамійного чтенія о Б. и Гл.“ (тут О. О. Шахматов не згоджується з П. В. Голубовським, хоч і визнає, що й літопис позичив з „парамійного чтенія“ одну частину його — філософсько-ліричну). Літописне і Несторове оповідання, що подібні одно до одного згідно з аналізом О. О. Шахматова, мали одне спільне джерело — найстарше літописне оповідання, яке було складене раніш од 1081–1088 р., коли Нестор склав свое „Чтение“. До такого висновку приводить і порівняння літописного оповідання з Несторовим. Оловідання про Бориса і Гліба було занесено найраніш до найстаршого літописного зводу, що його складено було (як це доводиться далі) у другій чверті XI ст. Це оповідання перенесено було до Несторового оповідання і доповнено ним. Старший звід перенесений був до Новгороду, де був доповнений новгородськими оповіданнями. Обидва зводи — старіший київський і новгородський владичний перейшли в розпорядження складача початкового зводу, складеного наприкінці XI ст. Року 1116 складено було „Повѣсть врем. лѣтъ“; вона теж скористувалася оповіданням про Бориса та Гліба початкового зводу, але доповнила його. Ми тут дуже коротко виклали зміст перших 3-х розділів праці О. О. Шахматова, не зупинившися навіть над його доказами, що в них уся сила його аргументації, бо це виходить за межі розміру цього нарису. Ми тільки дали його висновки, що всі вони зроблені ним на підставі глибокого аналізу тих пам'яток, які він студіює, на підставі порівняння літописних оповідань з оповіданнями инших
