стирі; вона була дуже прихильна до Святополка і тому не була розповсюджена й була перероблена; 2) в Перемишлі або Теребовлі її переписав і скоротив сповідник кн. Василька Ростиславовича, але додав од себе про події 1097–1099 років. З „Повѣсти“ могли бути зроблені нові списки. Цю первісну редакцію Несторову деякі з галицьких літописних зводів поклали в свою основу; 3) року 1116 її переробив ігумен видубицького манастиря Сильвестер. У цій редакції особу Святополка усунуто геть, а на перше місце виставлено Володимира Мономаха. Для подій 1097–1100 років Сильвестер користувався літописом свящ. Василія: 4) стурбований перенесенням літописання до видубицького манастиря, київо-печерський манастир доручив скласти новий літописний звід сповідникові кн. Мстислава, ченцеві свого манастиря; той скористувався Сильвестровою редакцією (бо первісна була страчена), доповнив її звістками про Мономаха і продовжив до 1117 року, вписав наприкінці заповіт Мономаха. Це буде третя редакція, 1118 року. Таким чином, як бачимо, О. О. Шахматов підтримує тут стару думку про Нестора як літописця, як упорядчика літописного зводу „Повѣсти временныхъ лѣтъ“, не одсовуючи одночасно також і думки про Сильвестра, впорядчика зводу, але трохи пізнішого. Сознаю, — каже О. О. Шахматов, — что признаніе Нестора составителемъ „Повѣсти“ можетъ встрѣтить, какъ уже давно и встрѣтило рядъ возраженій. Возраженія эти основываются главнымъ образомъ на противорѣчіяхъ между статьями „Повѣсти временныхъ лѣтъ“, относящимися къ Киево-Печерскому манастырю, и между Нестеровымъ житіемъ Феодосія“. Далі О. О. Шахматов, не знищуючи цих протилежностей, робить вказівку, що житіє Теодосія було складено Нестором у 80-роках XI ст., а літопис складено 1111 року, тоб-то 25 років після цього; окрім того, Нестор, складаючи „Повѣсть“, вставив до неї старший київо-печерський звід, де й були оці саме протилежності, яких він не схотів знищити, бо цього звичайно не робили й инші редактори, як, наприклад, Сильвестер. Обидві редакції — 1116 року (Сильвестрова) й 1118 (київо-печерська) мають, на думку О. О. Шахматова, довгу й складну літературну історію. Іпатський і Хлебніковський списки являють з себе текст київо-печерської редакції, змінений і доповнений за Сильвестрівською редакцією, але має вона теж запозичення й поправки з київо-печерської редакції. Радзивилівський з'єднує обидві редакції. І тільки один Синодальний список 1-го новгородського літопису зберіг одні статі 3-ої редакції без позичок з другої, але він дійшов до нас і без початку, і в зіпсованому вигляді. У Київі літописання продовжувалося, як у видубицькому (в основі його лежала Сильвестрівська ре-
