Широко оповідається за київо-печерський манастир його ченців, особливо ігуменів, перенесення мощів, за боротьбу з поганством. Чимало є звісток про шлюби руських князів з чужоземними царівнами, про відносини київської Русі з її сусідами, особливо з греками й поляками. Цілком занесено до літопису такі юридичні пам'ятки надзвичайної ваги, як умови з Візантією, що являються й актами міжнароднього й руського права. Цікаві звістки про княжі з'їзди (як любецький й витичівський). Багацько є ліричних і релігійних міркувань літописця з приводу усяких подій; оці міркування малюють нам яскраво його релігійний настрій і світогляд. Часто покликається тут літописець на святе письмо й письменників — отців православної церкви. Є вставки з візантійських хронографів. Є і народні перекази, й міркування самого літописця, його топографічні вигадки. Початок літопису зв'язаний із царюванням у Візантії імп. Михаїла IX (842–867). Хронологію літописець веде од Різдва Христового, а рік починає з першого березня, і це залишилося у нас до к. XIV ст., коли було принято вересень, як початок нового року.
Звертаємося нарешті до питання про джерела „Повѣсти“. О. О. Шахматов обіцяє нам дати розвідку на цю поважну тему, але її торкалися вже й попередні дослідувачі, як, наприклад, М. І. Сухомлінов і К. Н. Бестужев-Рюмін. М. І. Сухомлінов[1] перелічує такі найважніші джерела, з яких скористувався літописець: 1) книги святого письма, що з них звичайно при нагоді беруться тексти як із старого, так і нового заповіту — Мойсея, пророків, притчів Соломона, євангелистів Йоанна й Луки і посланнів апостола Павла; 2) Палея — це старозавітна історія з додатками з апокрифів; з неї узято багато в проповіді грецького проповідника; 3) визнання віри, узяте з визнання Мих. Синкела, який попав і до збірника Святослава 1073 року; 4) паннонські житія Кирила й Методія; 5) житіє Володимира — ченця Якова, письменника XI ст.; в житії читаеться: „Се же не яко древу сущу, но на поруганье бѣсу, иже прельщаше ны симъ образомъ“, в літопису це перероблено так: „иже прелщаше сим образомъ человѣкы“: там, в житії, оповідає сучасник подій, а автор „Повѣсти“ це вже не був такий сучасник; 6) оповідання про Бориса й Гліба, складене тим-таки ченцем Яковом; 7) повчення препод. Теодосія про кари божі, про напади чужинців (гадають, що написане було воно з приводу нападу половців на Русь 1067 року); 8) оповідання Василя про осліплення Василька; про цього Василя згадується в самому літописі: „Васил-
- ↑ М. И. Сухомлиновъ. О древней русской лѣтописи, какь памятникѣ литературномъ (Ученыя Зап. 2-го Отд. Имп. Академии Наукт, кн. III, Спб., 1856, стор. 51–116).
