„воля“ вирішалася без них, поміщиками та урядом, що взагалі був на боці поміщиків; це була з погляду селян вовча панська воля і вони дожидали слушного часу, коли буде об'явлено дійсну. Широкою хвилею по всій Україні пронеслися вже в момент реформи селянські бунти, иноді з тисячами повстанців, особливо в правобережжі.
В цікавій своїм фактичним змістом статті Петра Сав. Єфименка[1] наведені, між иншим, дані з судової справи про селянина Старобільського повіту Харківської губ. Стародубцева, який поширював перекази про нову, дійсну волю і не радив згожуватися з поміщиками на введення уставних грамот (ст. 105–108). Селяни-ж говорили про „Положение“ 19-го лютого 1861 р., що це панська вигадка і що слушний час наступить в 1863 році, коли замісць цього „Положения“ буде введено нове (ст. 97). Тодішні українофіли пояснювали негативне відношення українського селянства до „Положения“ тим, що воно було написано незрозумілою для них російською мовою, але не розуміючи юридичної фразеології, селяни одначе добре зрозуміли його основну ідею — викупну платню за землю, яку вони визнавали власною і вже навіть викупленою працею їх батьків, дідів і прадідів на поміщика. І ось, щоб дати селянству змогу зрозуміти зміст „Положения“, уряд наважився навіть давати пояснення до „Положения“ на українській мові: в 1862 р. надруковано було в офіційній Харківській газеті „Правдиве слово до селян та хуторян“ про тих, що проповідували перехід усієї панської землі до селян без викупа. П. С. Єфіменко наводить в своїй статті також уривки з відомої декларації Київських українофілів, що була надрукована в „Современной летописи“ — приложении к Рус. Вест. 1862, № 46, де вони висловлюють свій погляд на селянську реформу 19-го лютого 1861 р. і на уставні грамоти. Треба одначе зауважити, що ця декларація в значній мірі носила примусовий характер і була викликана репресіями проти українського руху збоку царата. Звертаючись до дворян ломіщиків, автори декларації спростовують обвинувачування їх в тім, що вони радять селянам не приймати грамот і закликають їх до різанини панів. „Ведя жизнь праздную, закоснев в кругу давно минувших понятий, оглушенные реформою 19 февр., видя урон своих прежних помещичьих прав“, ви дивитесь як на ворогів і на нарід, що звільнений з кріпацтва, і на друзів нового ладу. Ніхто більш нас не бажає приняття уставних грамот, бо це є перший крок для горожанського розвитку селян; бо неприняття їх веде до адміністративних і військових кар, тому ми прагнемо до просвіти народа, а нас прохаємо стати його друзями і керовниками, одклавши ворожнечу (ст. 103–105). Зовсім инша була ідеологія і тактика самого Т. Шевченка, вона була тотожня з селянською.
- ↑ Из эпохи крестьянской реформы на Юге России (Народные слухи и толки о воле и земле) — Киев. Стар. 1886, январь, 91–110.
