І тому для нас зрозуміла величезна популярність Шевченка в селянських масах зараз після його смерти й похорону на Тарасовій могилі — вони склали легенду, що він не вмер, а живий і що лише він може здобути їм дійсну волю і коли де-хто з селян знайомився з творами Шевченка — а таких, як ми бачили, на Україні, особливо на Київщині, де він родився, і на Каневщині, де його було поховано — було не мало — він в творах Кобзаря вичитував про своє покріпачення те, що сам переживав, бо це переживав і сам кріпак поет, і малював в таких правдивих і яскравих життьових образах, які мусили робити не менше вражіння, як і сама сумна і жорстока дійсність, а окрім правдивої дійсности поет ще давав те, чого не мав селянин — типові узагальнення цієї дійсности і — що особливо важливо — оцінку їх, яко системи соціяльного і політичного укладу, і нарештї обурення ними, вказуючи одинокий певний шлях для знищення їх — революційний. З нестриманою ненавистю він виступав проти всіх основ тодішнього капіталістичного суспільства, починаючи з необмеженого царського самодержавства, продовжуючи розподілом на стани і приватною власністю і кінчаючи релігією — православною вірою.
