з правдивим оповіданням про подорож на Україну з тілом Шевченка, і далі йому належить оповідання, офіційна записка[1] про цю подію, що була складена для адміністрації і пристосована для цієї мети, і нарешті є ще стаття Білика, „Тревога над свежей могилой Шевченка“[2] з багатим легендарним матеріялом.
Кожне з цих джерел має свою ціну, але їх треба критично перевіряти одно другим. Звертаємось перш за все до листів Честаховського, що являються правдивим фактичним освітленням перевезення тіла Шевченка на Україну і його похорону. Тут ми знайдемо багацько матеріяла про те, як ставилася українська інтелігенція і селяне до Шевченка. З Броварів аж до Київа несли труну Кобзаря студенти й громадяне, що говорили промови. Процесія, що провожала з музикою труну поета, покриту червоною китайкою до пароплава, ростяглася на цілісіньку версту. З Канева Честаховський шле листа, де згадує про гайдамаків, що колись з свяченими ножами людську волю рятували.
Пани запрошували Честаховського до себе, але він не йшов до них, бо вони пани, а од простого люду тільки й чуєш, каже він, — пани та панщина, переплетена батогом, або хворостом. Честаховський оповідає про те, що він, надівши гайдамацькі штани і сіру свитку, сам копав домовину для Кобзаря, що дивувало Канівських панів та люд, і йому допомагали з початку Канівські міщане, а потім поміщицькі кріпаки, що приходили для цього за 7–14 верст. Він же читав їм Кобзаря та зарисовував їх, а вони не могли зрозуміти, що він був за чоловік: пан так ні — пани так не працюють з заступом. Селяне називали Тараса своїм батьком, бо він рятував їх волю, а Чернечу гору, де його поховали, називали Тарасовою горою.
Честаховський, оповідаючи про похорон Шевченка, додає: везли віз з труною на гору парубоцтво, чоловіки й Київська Громада. Честаховський познайомився з Канівцями, оповідав ім про Шевченка, прохав, щоб його звали не паном, а батьком Тарасом; звертався і до жіноцтва, щоб і воно приняло участь в шануванні його пам'яти; наслідком цього було те, що немов макова нива зацвіла коло Кобзаревої домовини — усі дівчата, як маківки, везли Тарасів віз, а жіночки позад воза помагають — і все сами без чоловіків.
І оттак везли верстов 8; дівчата, що не могли притулитися до Кобзаревого воза, квітами устилали дорогу Тарасові. Як побачила це уся челядь, і мале й велике — як кинуться на ліс за вітами — покрилася Кобзарева
- ↑ Эпизод на могиле Шевченка. Зап. худ. Честаховського (К. Ст. 1896, № 2, ст. 231–241).
- ↑ К. Стар. 1896, № 4, ст. 708–728. Мені відома на жаль лише вказівка на ст. А. Лютницького. Т. Шевченко в народніх переказах (Рада, 1909 № 124). Стаття Ф. Матушевського Посетители могилы Шевченка (К. Ст. 1903, февраль, ст. 267–294) оповідає про відвідувачів могили з інтелігенції.
