Сторінка:Багдановіч Максим. Вінок (Київ, 1929).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Краю мій рідний, проклятий від бога,
скільки зазнав ти недолі!
Хмари, болото та нивка убога…
Вітер гуляє на волі.

Поруч розкидані селища рідні,
Жаль мені здавлює груди! —
Голі березки, хатиночки бідні…
Ходять зажурені люди.

Як наробились їх стомлені руки,
як наносилися спини!
Скільки їх змусили витерпіть муки
пущі, яри, низовини!

Лиш придивися до нього ти люду —
стиснеться серце від туги:
стільки побачиш ти суму і нуду,
стільки образ і наруги.