Ця сторінка вичитана
СЛУЦЬКІ ТКАЛІ
Вже їм не жить у рідній хаті,
де чути діток голоси:
вони у панський двір узяті
ткать золотаві пояси.
Минають, мов роки, години.
Щасливі призабувши сни,
на перський лад свої тканини
широкополі тчуть вони.
За муром шелестять тополі,
у поле видно шлях з вікна, —
і думи линуть мимоволі
туди, де розцвіла весна.
Там радістю краса налита:
виблискують сріблом струмки,
і по зелених хвилях жита
волошок миготять зірки.
І пісня бору там сувора…
Та що це виткала рука? —
Замісто перського узора
волошка виросла струнка.
