Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Коли на те вже Вовк удався.
 Щоб овечок давить!
 І сей раз він туди-ж попхався.
 Тихесенько кошару обійшов;
Прислухався — не чуть, мерщій на тин зопявся,
 Зиркнув — та й охолов:
 Вівчарики прехорошенько
 Найкрасчого баранчика взяли
 Та й патрають гуртом, а кунделі,
 Мовчать, лежать собі смирненько,
 Неначе-б то усім їм там,
 Кудлатим гаспидським синам,
 Позакладало… мов не знають,
 Що́ перед ними виробляють! —
 Дивився Вовк, дививсь,
 Здихнув — та й знов у степ поплівсь,
 Та й каже: „де та правда ділась?!..
 Яка-б тут шарварка зробилась,
 Який би гомін підняли
 І Вівчари і кунделі,
 Як-би мені таке зробить схотілось!“…

 На сей раз приказка здалась:
 Що́ де-кому, мовляли, можна — другим зась.

 

 
Лебедь, Щука і Рак.

 У товаристві лад — усяк тому радіє;
 Дурне безладдя лихо діє,
 І діло, як на гріх,
 Не діло — тілько сміх.

 Колись-то Лебідь, Рак та Щука