Цю сторінку схвалено
Лев та Вовк.
Лев уминав за сніданням ягня.
Побіля його в'їдливе щеня
Вертиться та й вертиться, —
Все моститься, щоб поживиться.
От, якось-то й одважилось вхопить
Шматок мнясця, щоб не кортіло,
Лев бачить, що́ воно зробило,
Та змилосердився — мовчить;
Бо у щеняти
Якого розуму питати?…
Побачив Вовк (він недалечко був)
Та й дума:
„Лев мабуть дурненький,
Або-ж на старість силу збув,
Що став такий плохенький;
Коли щеня не задавив —
Мене не займе й поготів!“
От квапить лапу до мнясива…
Як скочить Лев — аж диба стала грива…
На Вовка бідного насів —
Давив його, крутив…
Та й каже:
„Це тобі за теє,
Щоб не дививсь ти на щеня,
Бо не що-дня бува бридня;
Воно дурне ще, молодеє,
А ти вже, Вовче, не щеня!“
