Вовк та Ягня.
На світі вже давно ведеться,
Що низчий перед висчим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й бє. —
За-тим, що сила є…
Примір не довго-б показати, —
Та — цур йому! — на-що́ чіпать…
А щоб кінці як-небудь поховать,
Я хочу байку розказати.
У-літку, саме серед дня,
Пустуючи, дурне Ягня
Саме забилося до річки —
Напитися водички.
От, чи пило, чи ні — глядить:
Аж суне Вовк — такий страшений
Та здоровенний!
Та так прямісенько й біжить
До бідного Ягняти.
