Ягняті нікуди тікати;
Стоїть, сердешне, та дріжить…
А Вовк, неначе комисар, кричить
(Він, щоб присікаться, знайшов причину)!
„На-що́ це ти, собачий сину,
Тут каламутиш берег мій
Та квапиш ніс поганий свій
У чистую оцюю воду?
Та я тобі за цюю шкоду —
Ти знаєш, що́ зроблю?…
Як муху задавлю!“
— „Ні, паночку,“ Ягня йому мовляє:
„Водиці я не сколотив,
Бо ще й не пив;
А хоч-б й пив, то шкоди в тім немає,
Бо я стою зовсім не там,
Де треба пити вам,
Та ще й вода од вас сюди збігає"…
— „Так це-б то я брешу?“ тут Вовк йому гукнув:
Чи бач! ще і базікать стало…
Такого ще поганця не бувало!..
Здаєть-ся, ти й позаторік тут був
Та капости мені робив… Тривай же!
Ти думаєш, що я забув?“
— „Помилуйте!“ йому Ягнятко каже:
„На світі я ще й году не прожив.“
— „Так брат твій був.“ — „Нема братів.“
— „Так може батько,
Коли не дядько…
Або-ж хто-небудь з ваших був…
Хиба не знаю я не чув,
Що ви усі мене-б іззіли,
