Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Щоб висидіть неначе неживому
 І оком не моргнуть;
Буває, що всю ніч стрибаєш по-дурному
І ні однісінькій не вдасться вяз звернуть“.
 А Щука на своє хилила:
 „Ет, вигадки! велике діло миш;
 На-що ярші — і тих нераз ловила…
 Піду-бо я! хоч раз мене потіш“.
 Ніхто не бачив, тілько зо́рі,
 Як ласий кум і шустрая кума
 Через садок попхались крадькома́
 І зачинились у коморі.
 Кіт на полицю за́раз-же стрибнув,
 Бо там давненько був,
 А Щука — у куточку
 Сховалася за бочку.
От перед світом Кіт довідаться біжить —
 Аж Щука без хвоста лежить:
 Прокляті пацюки одгризли.
 „Бач, серденько, в яку біду ми влізли!
 Хвоста й нема…
 Ніхто не винен — ти сама“,
 Мурличе Кіт: „це справді штука!
 Ну, що́-ж його тепер робить!“
— „Голубчику, ратуй!“ тут простогнала Щука:
 „На світі дай мені пожить…
 У став мерщій пусти мене, мій друже,
 До світа тут не доживу…
 Хоч і нема хвоста — байдуже,
 Як-небудь попливу“.
 Побачив Кіт, що діло препогане,
Що може і йому вона в пригоді стане, —