Упоравсь молодець проворний
І звістку дру́гим дав, як слід;
Зраділи всі, що Лис такий моторний,
Що буде ім вечеря і обід.
Не гаючись, вони зійшлись на гору,
І каже Лев: „я за́раз поділю;
Глядіть, щоб не було ніякого тут спору,
Бо перекору не терплю!
Беру я першу четвертину, —
По уговору це моя;
І дру́гу тож собі кладу частину,
Бо хто між вами дужчий? я!
І третю слід мені… не мовте ні словечка:
Я — Лев, а не плоха́ овечка!
Четверту-ж хто торкне, або нюхне,
Той знати-ме, як дратувать мене!“…
І очі витріщив, і грива стала диба:
Ану, мов, огризнись…
„Нехай тобі і озеро, і риба“,
Подумали усі — та й розійшлись.
І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, —
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив.
