Так ні, ще треба, мов, не так,
І заходились: „квак та квак!
Чом короля у нас немає?
Усякий дурень може знає:
Орел — у птиць, Лев — у звірей,
Є королі і у людей, —
Хиба вже ми й не люде?
І до́кіль так ще буде?“
Розквакались, квакають, скрекотять, —
Приспіла чортова робота, —
Рішили зараз же послать
Найбільших десять Жаб на другий бік болота
Просить у Долі короля.
Над вечір посланці вернулись відтіля
І землякам гукати стали:
„Гей! ставте могорич! ми короля придбали!“
І знов клопочуться: як короля стрічать,
Як підступить, як привітать…
Аж чують, щось шумить… всі разом закричали:
„Король! король летить!“ і повтікали.
Тут щось з розгону в воду бух,
А Жаби з переляку: „ух!“
Який же там король став Жабам у пригоді?
Такий король, що сміх та й годі:
Здоровий-прездоровий пень.
Стоїть він ніч, стоїть він день,
Сплилось до біса Жаб великих і маленьких,
Старих і молоденьких.
Повитріщались, мовчки ждуть,
От-от, мов, озоветься,
А пень стоїть не ворухнеться,
„Ну, що́, як-би йому гукнуть?“
