Шепочуть Жаби: „починайте!
Ось цитьте потривайте…
Чого це він такий такий чудний,
Неначе неживий?“
І зараз плиг одна, плиг дру́га… він нічого,
І Жаби годі вже мовчать,
Плигають сміло і кричать,
А де-які позлазили на його,
Та ще й сміються відтіля —
Не боїмось, мов, короля!
Додумались вони, що із такого дива
Не буде пива,
І почали́ вередувать:
„Не хочемо! не треба нам такого:
Ходім-те Доленьку благать,
Щоб короля дала живого,
Щоб він усюди походив,
Щоб жабячий народ, болото звеселив“.
І Доля Жабам догодила —
Леле́ку королем зробила,
„От, кажуть Жаби, сей не так!
Хоч любо глянуть: і крилатий,
І довгоногий, і носатий,
І з-заду й з-переду козак!“
Не довго Жаби навтішались,
Бо виявилось те, чого не сподівались:
Леле́ка з-разу холоду нагнав
І Жаб дурних клювати добре став, —
Найбільше молодих вподо́бав він ковтати:
Що-день — десятків два і поминай, як звати!
„От тобі, кажуть дожились!“
І знов благати Долю поплелись:
