Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/51

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 Відкіль це взявся неборак?
 Чому-ж йому ніхто не вкаже?
 Та це вже, справді, сором, глум!“
 — „Цить, язикатий!“ дядько каже:
 „Бо то-ж мій кум“…

 

 
Вівці та Собаки.

Один заможний господар
Надумався вовків злякати.
 „Що́ — каже — той вівчар —
Собак дві сотні назбірати!“
Здаєть-ся б і гаразд було;
Вовки полохать перестали, —
Так друге лихо підросло:
Свої Собаки шкодить стали.
Аж жаль бере, як розказать:
З Овечок перше вовну драли,
А далі мняса забажали,
Та й ну що-дня Овець качать.
До осени звели отару…
 Зосталось може з пару,
Та й тих упорали під темну ніч.
 Щоб більше не кортіло.

 На це коротка річ:
 Дурний порядок — дурне й діло.

 

 
Вовк і Лисиця.

Лисиця десь мнясця дістала.
Тихесенько прибігла під стіжок —