Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Он я: і череду у полі доглядаю,
 Ввесь двір, кошару стережу,
 До току побіжу —
 Цілісінькую ніч не спочиваю!“
На річ таку Собаці Кінь сказав:
 „Це може й правда, хто вас знає;
 На світі всяк буває…
А я-б тебе про от-що́ попитав:
Коли-б я не хотів у полі працювати,
 Коли-б я хліба не возив,
 То що́-б стеріг тоді кудлатий
 І що́-б він їв?“

 І люде є такі ледачі,
 Мудрують по-собачі:
 Ми, бачте, сила, ми — стовби,
 У нас, мов, золоті лоби,
 Ми громадяне, —
 А то все суччя копійчане,
 Бадилля світове!..
 Сказав-би щось про Квачана такого —
 І що́ воно й до чо́го, —
 Та цур йому! бо ще порве…

 

 
Коник-стрибунець

У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,
Чи в пшениченьку, чи в жито,