Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
Снігур та Синичка.

Снігур, в гаю гуляючи,
 Синичку кохав
І, скачучи на дубочку,
 Любенько співав:
Биструшечко, вертушечко,
 Синичко моя!
Чом не скачеш ти до ме́не,
 Як до те́бе я?“
Усміхнулася Синичка
 І хвостиком верть:
„Нагадав хтось тобі лихо,
 Як тій козі смерть!…
Нам з тобою, Снігурику,
 Під снігом не жить, —
Буде мене в чужім краї
 Ясне сонце гріть“.
Минулося теє літо,
 Настигла зіма!
Сидить Снігур на дубочку,
 Синички нема.
В гаю вітер повіває
 І снігом снує;
Снігур сидить на дубочку
 І плете своє:
„Биструшечко, вертушечко,
 Синичко моя!
Чи згадуєш ти про ме́не,
 Як про те́бе я?“
Підморгують вражі Галки:
 „От-так, перетак!
Розійшлося коханнячко: