Сторінка:Байки Леонида Глібова (Ляйпціґ, 1918).pdf/63

„Хоч-би ти, матінко, як-небудь настрашила;
 Щоб унялась собача сила“…
— „Ох!“ каже Правдонька: „і я його боюсь,
Бо Кундель, бач, який здоровий, мов скотина;
 Зустрінусь, аж трушусь, —
 Нехай його страшить лиха година!“

 Бодай-би Кундель той пропав!
 На Хомяка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
 Аби, як кажуть, лихо тихо.

 

---

 

Ластівка й Шуліка.

Трудяща Ластівка край берега літала,
 Земельку мокрую збірала,
 Щоб хатоньку собі зліпить,
Щоб де було і їй і діткам жить,
 Тихеньку долю веселити
 І Бога і людей хвалити.
 Сидів Шуліка на вербі
 І так до неї обізвався:
 „Дивуюсь я тобі, —
 Нераз я придивлявся,
Усе ти між людьми і не боїшся їх,
 Пройдисвітів таких,
Не тілько що під стріхою співаєш,
 Ще й у вікно літаєш…
 От хоч і я — не в тебе вдавсь,
 Шулікою на світі звуся,
 А лиха від людей набравсь,