хлопцем. Учитель росийської мови прочитав його, похвалив і обіцяв віддати до друку.
З тої пори Леонид не кидав пера до смерті. Писав свої прегарні твори, а коли годі їх було друкувати на російській Україні, то посилав у Львів, до тамошнього часопису для дітий: „Дзвінок“. Там підписувався прізвищем „Кенир“. Це прізвище дали сусіди його батькові, коли він з городу привіз був співучу птицю кенира.[1] 50 літний ювилей літературної праці, не пишний, але щирий, який святкувала ціла Україна, не дивлячись на кріпкий кордон, був милою нагородою за цінні твори й за добре серце „любого дідуся Кенира“.
Поміж творами Глібова найбільше байок. Байки, це дуже старинні твори. На 500 літ перед Христом жив у Греції Езоп, творець дуже гарних байок, які здобули собі світову славу. Але ще перед Езопом, у Вавилоні, Египті, Індії звісні були такі вірші й оповідання, у яких звірі и дерева говорили, мов люди. Байки, значиться, це загально-звісні, міжнародні твори.
Але Глібів, так само, як і його знаменитий попередник Гребінка, умів своїм байкам надати український характер, умів, як каже Єфремов, „прибрати їх у оригинальне вбрання“.
Читаєте його байку про „Вовка та ягня“ і пригадуєте собі, що ви читали це саме й на инших мовах, а прецінь у Глібова воно якесь ніби нове. Так, — бо Глібів, на мандрівній темі, мов на міжнародній основі, гаптує українські узори: звірів,
- ↑ канарок, (канарейка)
