повертався певного часу, як ті урядовці, що були за годинника для пані Крошар; зрештою, за винятком першої зустрічі, коли його погляд нагнав щось ніби страх на стару матір, його очі, здавалось, ніколи не звертали уваги на мальовничу картину, яку являли собою ці двоє жінок-гномів. За тої доби на вулиці Турніке, крім двох великих дверей та темної крамниці бляхаря, були самі тільки гратчасті вікна, що освітлювали тьмяним світлом сходи в кількох суміжних будинках, — отже брак уваги у незнайомого не можна було пояснити якимсь небезпечним соперництвом. Тим то пані Крошар гнівалася, бачивши раз-у-раз, що чорний добродій іде поважно заклопотаний, спустивши очі додолу або втопивши їх уперед, немов хотів прочитати своє майбутнє в уличному тумані. А втім одного ранку наприкінці вересня пустотлива голівка Кароліни Крошар так блискуче виступала на темному тлі її кімнати й здавалася такою свіжою серед пізніх квітів та зів'ялого листя, що квітчало віконні грати, і в цій буденній сцені контрасти світла й тіні, білого й рожевого так чудово пасували до серпанку, що вишивала гарненька робітниця, та до рудуватих і чорнуватих тонів її крісла, що незнайомий вельми уважно придивився до ефектів цієї живої картини. Правда, розгнівана байдужістю чорного добродія, стара мати вирішила так зацокотіти своїми цівками, що похмурий і заклопотаний прохожий зазирнув до них також під вражінням цього незвичайного стукоту. Незнайомий тільки скинувся з Кароліною поглядом — коротким, щоправда, але в ньому їхні душі відчули легкий дотик і в них обох з'явилося передчуття, що вони одне про одного думатимуть. Коли ввечері годині о четвертій незнайомий повертався, Кароліна пізнала його кроки на дзвінкому бруку, і коли вони глянули тепер одне на одного, в цьому було вже щось умисне; очі в прохожого засвітилися почуттям приязні, він аж посміхнувся; а Кароліна почервоніла; стара мати дивилася на них обох задоволено. Починаючи з цього пам'ятного дня, чорний добродій проходив вулицею Турніке щодня двічі, за кількома винятками, що їх обидві жінки зуміли помітити. Бачивши, що він не
218
