й носить хрест Почесного Легіону. Одно слово, цей дворянин зрозумів Реставрацію і заробляє в Палаті; але роялізм його поміркованіший за роялізм родини, з якою він змагається. Він передплачує «Газет» і «Деба». А та родина читає лише «Котідьєн».
Владика єпископ, колишній генеральний вікарій, хитається між цими двома силами, які хоч і віддають йому в релігійних справах належну шану, але дають іноді відчути мораль, яку добрий Лафонтен[1] висловив наприкінці «Осла, навантаженого реліквіями». Старий з різночинців.
Далі йдуть другорядні зорі, дворяни, які мають від десяти до дванадцяти тисяч ліврів ренти і були капітанами I-го рангу, або ротмістрами, чи й зовсім нічим. Майже всі вони були в пажах або в мушкетерах і докінчують у супокої свої дні, пильнують доходів, клопочучись більше рубанням лісу або своїм сидром, ніж монархією. Проте й вони знімають мову про хартію та лібералів між двома роберами вісту чи за партією трик-траку після того, як уже полічили посаги й улаштували шлюби згідно з генеалогією, яку вони знають напам'ять; їхні дружини пишаються і строять із себе придворних паній у своїх плетених кабріолетах; вони гадають, що пишно прибрані, коли закутуються в шаль і шапочку; на рік купують по два капелюхи, та й то по добрій розвазі, і кажуть приставляти їх з Парижа з нагодою; взагалі ж — доброчесні й белькотухи.
Навколо цих головних елементів аристократичного люду гуртуються дві-три вельможні старі панни, що розв'язали проблему припинення людського роду. Здається, що їх запечатано в домах, де ви їх бачите; їхні обличчя й туалети становлять частину нерухомого майна міста, провінції; вони тут, як традиція, як спогад, як дух. У всіх їх є щось незламне й монументальне; вони вміють до речі всміхнутись чи хитнути головою і час від часу промовляють слова, що вважаються за дотепні.
- ↑ Французький байкар XVII ст. Байка, яку згадує Бальзак, починається: «осел, навантажений реліквіями, уявив, що то йому кланяються», а кінчається: «коли суддя невіглас, то кланяються його мантії».
