ѩжиття над моє життя. Відкинь, коли можеш, розкішний спогад про дев'ять років нашого щастя, щоб вони не вплинули на твоє рішення; але скажи! Я покірна тобі, богові, єдиному втішителеві, що лишився в мене, коли ти мене покинеш».
Коли пані де-Босеан довідалась, що листа вручено панові де-Нюелю, її опанувала така глибока знемога, така гнітюща, через велику силу думок, задума, що вона ніби заснула. Певна річ, вона терпіла горе, якого напруженість не завжди пропорційна до жіночої сили і яке знають тільки жінки. Поки нещасна маркіза чекала своєї долі, пан де-Нюель, читаючи її листа, був дуже «заклопотаний», як то висловлюються молодики в подібних кризах. Він тоді вже майже поступився напосіданням своєї матері і знадам панни де-Лародьєр, молодої, досить нікчемної особи, рівної, як тополя, білої та рожевої, мало говіркої, як то й належить за програмою, приписаною всім дівчатам на виданні, але її сорок тисяч ліврів ренти в земельних фондах достатньо за неї говорили. Пані де-Нюель з щирої материнської любові намагалася прихилити свого сина до чесноти. Вона звертала його увагу на те, що для нього похвально дістати перевагу від панни де-Лародьєр, якій пропоновано стільки багатих партій; давно час подумати про свою долю, такої доброї нагоди вже не трапиться; колись він матиме вісімдесят тисяч ліврів ренти з маєтків; достаток у всьому розрадить; коли пані де-Босеан кохає його задля нього ж самого, вона перша мусить схилити його до одружіння. Одно слово, ця добра мати не проминула жодного з способів, якими жінка може впливати на розум чоловіка. Тож вона й призвела свого сина до вагання. Лист від пані де-Босеан прийшов у той момент, коли кохання в Гастонові змагалось з всіма спокусами життя, добропристойно впорядкованого й відповідного до світських понять; але цей лист вирішив боротьбу. Гастон вирішив покинути маркізу й одружитися.
— Треба бути чоловіком у житті! — подумав він.
Потім він подумав про горе, якого завдасть його рі-
