дується. Вона платить за всі речі, потрібні їй для життя, приблизно третину того, що вони коштують, отже на шість тисяч франків щорічного доходу живе так, ніби має п'ятнадцять тисяч. Вона дуже любить квіти й наймає собі за сотню екю садівника, який коштує мені тисячу двісті франків і що три місяці подає мені рахунка на дві тисячі франків. Я пообіцяв йому будиночок і город поруч швейцарської на вулиці Сен-Мор. Будиночок належить мені, а куплено його на ім'я секретаря суду. Найменша необережність з боку садівника, і він позбудеться всього свого матеріального добробуту. В Оноріни — свій будиночок, свій сад, чудова оранжерія — і все це п'ятсот франків на рік. Живе вона під ім'ям своєї покоївки пані Гобен, старої жінки, що відзначається випробованою скромністю і любить свою господиню. Проте, цю щиру відданість, так само як і садівникову, я підтримую обіцянками чималої винагороди у той день, коли дійду свого. З тої самої причини мені страшенно дорого коштують і консьєрж з його дружиною. Одно слово, Оноріна вже три роки щаслива, вона гадає, що своїми пишними квітами, уборами й добробутом завдячує своій власній праці.
«О, я знаю, що ви хочете сказати мені! — скрикнув граф, помітивши запитання в моїх очах і на устах. — Так, я спробував одного разу… тоді моя дружина жила в передмісті Сент-Антуан. Пойнявши якось віри пані Гобен, що вже є надія помиритися, я надіслав поштою листа, в якому намагався вплинути на свою дружину; я писав і переписував того листа двадцять разів. Не оповідатиму вам за тривогу, що охопила всю мою істоту. Я йшов з вулиці Пеєн до вулиці Райн, мов засуджений, що йде з суду до місця страти; алеж його везуть, а я йшов пішки. Була ніч, туман; я йшов назустріч пані Гобен, що мала вийти до мене й розказати, що зробила моя дружина. Оноріна, побачивши на конверті мою руку, кинула листа, не читаючи, у вогонь.
— Пані Гобен, — сказала вона, — завтра я не хочу більше бути тут!
«Це був удар кинджалом для чоловіка, безмежне щастя якого полягало в тих хитрощах, що допомагали постачати