ливим способом. Нарешті, о четвертій годині дня Огюстіна, бліда, тремтяча, з червоними очима, з'явилася перед батьками. Бідна дитина щиро розповіла дуже коротку історію свого кохання. Підбадьорена словами батька, що обіцяв вислухати її мовчки, вона набралась мужності вимовити ім'я свого любого Теодора де-Соммерв'є і навмисне підкреслила аристократичну часточку його прізвища. Віддаючись незнаним чарам — говорити про своє почуття, вона знайшла досить сили, щоб заявити з наівною рішучістю, що кохає Соммерв'є, що писала йому про це й додала з сльозами на очах:
— Віддати мене за іншого, це зробити мене нещасною.
— Виходить, ви, Огюстіно, не знаєте, що таке художник! — скрикнула з жахом матір.
— Пані Гійом! — сказав старий батько, наказуючи своїй жінці мовчати. — Огюстіно, — сказав він, — митці взагалі голота. Вони великі марнотрати, тому завжди негідники. Я був постачальником у покійного Жозефа Верне, покійного Лекена й покійного Новера. Ах! Коли б ти знала, які штуки виробляв з бідним Шеврелем цей Новер, шевальє де-Сен-Жорж, особливо Філідор! Вони всі жартуни, я це знаю. У них балачки, манери… Ах! Ніколи твій пан Сумер… Соммер…
— Де-Соммерв'є, батьку.
— Гаразд, де-Соммерв'є, хай так! Ніколи він не буде такий люб'язний до тебе, як був до мене шевальє де-Сен-Жорж того дня, коли я дістав консульський вирок проти нього. То були люди вельможні.
— Але, тату, Теодор дворянин, і писав мені, що був багатий. Його батька перед Революцією звали шевальє де-Соммерв'є.
На цьому слові Гійом глянув на свою страшну половину, — їй перечили, тому вона стукала по підлозі кінчиком ноги і похмуро мовчала. Вона навіть не кидала на Огюстіну сердитих поглядів і, здавалося, поклала на пана Гійома всю відповідальність за таку важливу справу, бо її порад він не слухав. Але все ж таки, не зважаючи на таку нібито байдужість, коли побачила, як легко ставиться її
