з надзвичайним смаком, робили ще вищим цей ніби балдахін, де герцогиня виглядала античною статуєю. Жодна її принада не пропадала на темному кольорі оксамиту. Півсвітло, друг краси, здавалося скорше відблиском світла. Кілька незвичайних квітів підводили свої запашні маківки в найбагатших севрських вазах. Тієї хвилини, коли ця картина з'явилася здивованим очам Огюстіни, вона йшла так тихо, що змогла помітити погляд чарівниці. Цей погляд, здавалось, казав особі, яку дружина художника спершу не помітила: «Залишіться, ви побачите гарненьку жінку й зробите менш нудним цей візит».
Побачивши Огюстіну, герцогиня встала й посадила її коло себе.
— Якому щастю я завдячую вашим візитом, — сказала вона з граціозною усмішкою.
— Навіщо стільки фальшу? — подумала Огюстіна, тільки кивнувши у відповідь головою.
Її мовчанка була змушена. Молода жінка бачила перед собою зайвого свідка цієї сцени. Це був наймолодший, найелегантніший і найкраще збудований полковник в усій армії. Його півцивільний одяг підкреслював грацію його особи. Його повне життя, молодості, але вже дуже виразисте обличчя ще пожвавлювали маленькі, закручені вгору вуса, чорні, як смола, гарно підстрижена еспаньйолка, дбайливо розчісані бурці й ліс чорного досить розкуйовдженого волосся. Він грався прутиком, виявляючи незмушеність і вільність, що пасували до задоволеного виразу його фізіономії, а так само до його вишуканого одягу; орденські стрічки в петлиці були недбайливо пов'язані і, здавалося, він більш пишався з своєї особи, ніж із своєї хоробрості. Огюстіна подивилася на герцогиню де-Карільяно, показуючи їй на полковника поглядом, всі благання якого були зрозумілі.
— Ну, прощайте, д'Єглемоне, ми зустрінемося в Булонському лісі.
Сирена так вимовила ці слова, ніби вони були наслідком умови ще перед приходом Огюстіни. Вона супроводила їх загрозливим поглядом, що його офіцер заробив, мабуть,
