спільністю у нас маємо особливо дві спірні точцї: школу й реформу подружного закона.
Погляньмо ж, як то представили ся нам у своїх репрезентантах оба сї погляди, тай порівнаймо їх. Клєрикали скликали збори тайні, на котрі не мав доступу нїхто з інтелїґенції, нїхто, хто би міг на клєрикальні неправди відповісти; ми сьвітла не лякаємо ся і через те нинї, як усе, робимо явно. Порівнаймо оба табори і в їх боротьбі з противниками. Ми працюємо арґументами, відкликуємо ся до розуму слухачів і переконані в правдї наших тверджень, не боїмо ся супротивних доказів, через те раді дамо на своїх зборах слово й клєрикалови, аби так показати слухачам наглядно примірник чоловіка середновічного типу і могти на місцї здемаскувати його крутїйства та нельоґічности; навпаки, клєрикал будує на нерозумі й неуцтві слухачів, знає добре, що бреше, і через те натурально боїть ся супротивних доказів. Ось чому й з противниками клєрикали не бють ся доказами, а силоміць замовчують противника. У середні віки, коли клєрикали мали більшу силу, то своїх противників усували або потайно штилєтом, або трійлом, або з усею обрядовою величністю на кострі. Тепер насилують, як можуть: або вривають неприсутному противникови чести, представляють його яко ворога суспільности, яко чоловіка гідного вашої погорди (се зроблено на попередних зборах з професором Масариком, д. Кунтом, д-ром Бучком і мною, за що ми, розуміє ся, потягли д-ра Мислівца перед суд), або знов фізично мучать його та бють (се мало що не стало ся тутешнїй паннї Ґреґо-
