послухайте, що я Вам на те скажу. Отже з тим мужиком справа має ся так: Якийсь час справдї гомонїв по селах клич вивлащеня панських земель і відданя їх під управу мужикам. Та сей клич скоро утих. Не то, щоб устав „голод на землю“, як не устає голод і у мійського ремісника на що-раз більше розширюванє його варстату, але сей голод почав мужик заспокоювати в инший спосіб, — бо от, як той каже: „заки сонце зійде — роса очи виїсть…“ Саме в той час розпочалась на широку скалю парцеляція великої посїлости, яка тріває й до тепер, і при тій то парцеляції не хто инший, а саме той мужик почав набувати землю і так заспокоювати той свій земельний голод… А дальше? Дальше почалась „орґанїчна праця“ по селах, а з нею нова доба в господарськім житю українського мужика в Галичинї, під знаменем — кооперації. По цїлім просторі, засипанім українськими селами, розложено сїть українських господарських товариств — філїї Товариств для збуту худоби і рільних плодів, для достави чільнїйшого насїня, штучного навозу і рільничих машин; закладають ся молочарські спілки, розплодові хлїви, а по всїх сторонах краю уряджують ся раз-по-раз курси про раціональну господарку, про садівництво, про пщільництво і т. п.; по всїх-же не то містах і місточках, але й по майже всїх більших селах закладають ся Кредитові товариства, — усї з'єдинені в Ревізийних Союзах. І, наконець українські соц.-демократичні кандидати, з виїмкою одного Вітика (котрий кандидував в окрузї нафтяного промислу) провалюють ся при виборах до парляменту, бо соц.-демократичний парляментарний Союз голосував за отворенєм границь для ввозу худоби…
Ось як виглядає сей український мужик, товаришу Бауер, у котрого, як Ви кажете, шукає українська соц.-демократія рекомпензату за „брак“ промислового українського пролєтаріяту по містах і у котрого ту рекомпензату вона „находить“…
А тепер трете. Тому українському соціялїзмови, відмінному від соціялїзму західно-европейського через те, що се „мішанина пролєтарського соціялїзму нечисленного, ще переважно дрібнопромислового, ремісничого пролєтаріяту, з соціялїзмом мужицтва, жиючого ще в формах натуральної господарки“ — надає ще своє знамя своєю революцийною ідеольоґією українська інтелїґенція.
Як-же є з тою інтелїґенцією? — Ся інтелїґенція, каже Бауер, боре ся з росийським царатом о націо-
