їнської партії 29 сїчня 1911 р., скликаній як-раз в сїй справі, були для польської партії так скандальні, що польська партія, хоч не могла, а таки мусїла якось з тих закидів вилабудати ся, І хоч як се було тяжко, а навіть, як здавалось зразу, неможливо, то таки остаточно, по ріжних комбінаціях — знайшов ся спосіб. Польські товариші самі і дальше не мали нїчо відповідати, але за те ужили всїх сил, щоби сам конґрес української партії „опрокинув“ і мою брошуру і резолюцію конференції з 29 сїчня 1911 р. Тодї — річ ясна — коли сам конґрес української партії ті всї закиди „опрокине“, тодї, розуміє ся, цілком вже не потреба „опрокидувати“ їх польським товаришам. І вони вийдуть цілком „чисті“… Так і стало ся, а перевести се, підняв ся посол Вітик.
Та і ся комбінація не була така легка до переведеня, Вітик знав, що всї українські партийні робітничі організації з виїмкою хиба орґанїзації дрогобицького округу, з котрого він послує, хоч і ту ще непевне — стоять за резолюцією конференції, і конґрес цілком певно заапробує резолюцію конференції. Щож робити? — Ну, Вітик не в тїмя битий, він і на се найшов раду; проти голосів делєґатів він поставить голоси неделєґатів і перепре „опрокиненє“. Так подумав — так і зробив. Наняв людий, за денною платою і оплатою коштів подорожи до Львова і назад, людий, котрі з партією не мали нїчо спільного, ані не інтересували ся єї справами, анї не жили єї житєм і навіть не знали о що ходить, і їх то спровадив він до Львова на конґрес і наказав їм у всіх справах, які будуть на дневнім порядку нарад, голосувати так, як він їм вкаже. Та, проти так ординарного поступку посла, гідного ученика ославлених „галицьких виборів“, однодушно виступила верифікацийна комісія — навіть М елень!, що належав також до тої комісії — і поставила на конґресї внесенє: не узнати тих людний за делєґатів. Та в сїм критичнім моментї виступив Вітик і в найординарнїший демаґоґічний спосіб накинув ся на „панів“ і „студентів“, що ось-то гордять хлопом, не хотять разом з хлопами радити і поставив наконець справу так, що як конґрес не узнаєть тих людей за делєґатів, то він конґрес розібє. І справді много з делєґатів на такі слова Вітика — злякались, побоялись, що дійсно конґрес готов розбити ся. Тож, щоби до сего не допустити й голосували за признанєм тих людий за делєґатів. І так Вітик здобув „більшість“.
