згадує, для него се байдуже, він навіть не застановляє ся над тим, що, в подібній ситуації, кожда партія, навіть нїмецька, таку „більшість“ таки з самого разу не допустила би до голосу на конґресі і від разу розігнала-б єї разом з її Вітиками на сто вітрів. Коли-ж українська партія сего не зробила, то лише тому, що бажала, щоб вперід делєґати з цїлого краю ще раз української партії передискутовали справу відносин до польської, і доперва опісьля, по скінченю дискусії, справилась з тими „інтернаціоналїстами“ в той спосіб, що через зірванє конґресу і переданє веденя надальше справами партийними у руки дотеперішної Еґзекутиви, лишила „інтернаціоналїстів“ разом з єї трійцею по просто поза рамами партії.
Та се Бауера нїчо не обходить. Йому вистарчає, що „більшість“ — є… і він, не засоромившись навіть за таку „більшість“, мпло що не в екстазї голосить: опрокиненєм брошури Бачинського більшість конґресу заявилась проти націоналїстичних тенденцій а за братерським порозумінєм з товаришами других народностий. І та ухвала означає побіду думки Інтернаціональности!“
І так, Вітик і його „більшість“ стались олицетворенєм побіди думки Інтернаціональности…
А дальше: „Націоналістична меншість задемонструвала проти тої ухвали в той спосіб, що опустила конґрес і тепер ладить ся заложити нову партію. Отже, партийний розлам — не із-за якихсь прінціпіяльних противенств, не із-за якого орґанїзацийного проблєму — бож сепаратизм сам Левинський відкинув — а лише із-за питаня, чи Українцї свої жаданя супроти Поляків і заводової Інтернаціоналки з більшою чи меншою рішучостию мають обстоювати, чи вони свої взаємини до товаришів других народностий трохи більш чи трохи менш інтимно мають уладити. Більш фрівольно ще жадна партія не розпала ся“.
Так ось як осуджує Бауер сецесію „меншости“. Щож на се відповісти? — Лише одно: більш фрівольно не осудив ще жаден публїцист поступок якоїсь партії чи ґрупи партії. То те, чи партія має існувати чи неіснувати, отже — справу перворядного, прінціпіяльного значіня для партії, справу просто питаня „бути чи не бути“ партії, він представляє як якесь маловажне, дрібничкове питанє про більш чи менш „острий тон“ української партії супроти польської і, також, уважайте! — до заводової Інтернаціоналки! і як
