розі. А король аж до Гданська поїхал, а тут і другий кролевич, намолодший, умер, которий бул біскупом* краковським назначений. І так 2 ораз умерли.
Року1635. Сейм бул77, на котором побори великії настали. Тілько в Руськом паньстві давалихмо по 30 поборов, а у інших сторонах єще большей. Дуга в запусти на небі.По том сейму, на маснії запусти, дуга великая вказалася на заход солнца. На літо зась король пошол до Прус з войськом великим. А ніякий капітан, которий ся бул оженил ве Львові у пана Дзяного, у влоха*, обнялся* королеві, а набольше духовним, на Україні, где Ніпр упадаєт в дунай*78, Кодак муровано.замок муровати і місто осадити німцями, аби козаки не ходили на море, котрому дано скарби не малії. І поїхал, і муровал, і люду щось мал много, кілька тисячий. Козаци указовали му тоє же, «то не потребноє, а тобі теж не безпечне тоє обійматися чинити», а он їх не слухал, єще хотіл їх зневажати. Они, учинивши раду, ніякий Самуйло Сулима79 з Черкас, єще два полковники з ним, зобравши козаков 3 000, пошли до него. Кодак збурено*.І так напавши місяца августа, скоро запустивши, до матки божієї 3 дня80, з вечера то до світа збили вшисток люд єго і ноги не оставили, тілько що на чату були виїхали 15 коней і тії ся остали. А самого живо взявши, наперві руки му ізсікли і за пазуху вложили, і у плюдри* пороху насипали і поставили у столпа над Дніпром і запалили, і порох го втиснул в Дніпр. Збитки козацькії над капітаном.І на розсвіті скарбом ся ділили куршаком*, розославши килимув кілька, а потом, зробивши тоє, поїхали.
В том же року 35, на святий Михал, арцибіскуп Гроховський на арцибіскупство в'їхал до Львова81.
В том же року по святом Марцині82 сейм бул зложений сторони тих речий, що на Україні козаци починили, бо хотіли знову козаков зносити. Присяга здрадливая реєстровцівКозаци реєстровії, що при королю служать, запоровції, довідавшися, где суть тії, що поброїли* с тим Сулимою гетьманом, послали до них, оповідаючи, їж «нас ляхи хотять бити, а так прийміть нас до себе, же бихмо* ся боронити вкупі». Они юм* не вірили, боячися здради, і не уйшли її. А потом, за присягами їх , прий[ня]ли їх//с. 173 до себе, до окопу, которий барзо потенжний бул. І так учинивши здраду з войськом, аби їм старшину видали: «хочете лі сами не погинути?» А они, довідавшися о том, сами ся добровольне дали. А они, взявши їх, обецали їм, же «не погинете», а потом, оковавши їх, отвезли до Варшави, до короля, на сейм.
114
