Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вiн потрапив туди, але деякі натяки на це є. М. Гунашевський у своїй священицькій роботі був зв'язаний з Арсенієм Желіборським. Джерела свідчать, що в 1650 році Желіборський їздив у Іркліїв для зустрічі з Богданом Хмельницьким[1]. Ціл­ком ймовірно, що в складі почту епіскопа був також М. Гу­нашевський, якому Желіборський покровительствував. Можли­во, що саме тоді Гунашевський попав на Наддніпрянщину і, як людина письменна, був прийнятий у канцелярію Війська Запо­різького. 1652 року ми вже бачимо М. Гунашевського у складі посольства Богдана Хмельницького до Москви разом з С. Савичем, Л. Мозирою та І. Ничипоренком[2]. 1653 року зустрічаємо М. Гунашевського в званні канцеляриста-підписка, що висту­пав як довірена особа І. Виговського в його зносинах з мос­ковським послом на Україні І. Фоміним[3]. Під час акту возз'єд­нання України з Росією «Михайло Ігнатьєв син Кунашевський» фігурував серед української шляхти, яка 11 січня 1654 року прийняла в Переяславі присягу на вірність російському уря­ду[4]. Нарешті, прізвище «отця М. Гунашевського» зустрічаємо в пунктах, представлених козацькими послами на Варшавсько­му сеймі, зібраному для затвердження Гадяцького договору в квітні 1659 року, серед осіб релігії старогрецької, не уніатів, з просьбою «aby chlebem opatrzoni byli і dygnitarstwy»[5]. В цьому документі маємо свідчення, що після закінчення виз­вольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького М. Гу­нашевський знову повернувся до духовного сану.

Намагаючись здійснити свої антинародні наміри і віддати Україну магнатській Польщі, І. Виговський уклав у вересні 1658 року з польським урядом так званий Гадяцький договір, за яким Україна повинна була, по суті, знову стати складовою частиною шляхетсько-магнатської Речі Посполитої, хоч цій справі було надано форму федеративних відносин між Поль­щею і Україною. Відомо, що на Варшавському сеймі цей договір було зведено нанівець. Сейм відхилив основні домагання Виговського і його прибічників, а натомість задовольнив дру­горядні вимоги старшинських пунктів, за якими, зокрема, верхівка козацької старшини одержала ряд привілеїв та воло­дінь, внаслідок чого і М. Гунашевський став власником певних земельних угідь. Про останнє довідуємося з чолобитних ігумена

  1. ↑ Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. III, К., 1898, стор. 65.
  2. ↑ Воссоединение Украины с Россией. Документа и материалы в трех томах, т. III. М., 1954, стор. 278—279.
  3. ↑ Там же, стор. 363.
  4. ↑ М. С. Грушевський , К истории, Переяславской рады 1654 г.— «Доклады АН СССР», 1929, «В», № 16, стор. 302.
  5. ↑ «Щоб були забезпечені хлібом (засобами для життя) і саном (важли­вою посадою») (Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. III, стор. 339).
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Бевзо_О._А._Львівський_літопис_і_Острозький_літописець_(1971).pdf/16&oldid=262832