Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/160

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


доносив королю в своєму листі (М. Бельський, Хроніка, стор. 1165; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 555, 584—585) — 127.

¹⁷² М. Бельський твердить, що фортеця Ула була взята і спалена польськими військами під начальством Романа Сангушка. Описуючи облогу цієї фортеці на початку 1568 року гетьманом Ходкевичем, С. Соловйов про взяття її у вересні 1568 року польним гетьманом Романом Сангушком не згадує (М. Бельський, Хроніка, стор. 1166; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 584—585) — 127.

¹⁷³ Описуючи цей епізод, М. Бельський розповідає, що поляки під командуванням серадзського воєводи Альбрехта Ласького взяли Очаків і захопили великий полон. Однак ця здобич їм на користь не пішла, тому що самі поляки з великими труднощами ледве вибралися з-під Очакова, переслідувані татарами, лише встигаючи від них відстрілюватися (М. Бельський, Хроніка, стор. 1166) — 127.

¹⁷⁴ Тут іде мова про козаків, які, за звістками «Исторического собрания» С. Лукомського під 1566—1570 роками, «с вожжами своїми с Бирулею, с Минком і Іскоркою служили Польськой республике против Росії з немалою пользою». Російські війська і загін ногайських татар з 6 тисяч чоловік на чолі з воєводами Шереметьєвим, Василієм Бутурліним і Григорієм Соборовим 29 вересня (н. ст.) 1568 року підступили до Вітебська. Вітебський воєвода Станіслав Пац тільки хитрощами врятував замок від падіння, заявивши, що нібито йому на допомогу має прийти литовський гетьман Роман Сангушко, що примусило російські війська відійти від Вітебська (Летопись Самовидца, стор. 333; М. Бельський, Хроніка, стор. 1166—1167) — 127.

¹⁷⁵ На об'єднаному засіданні сеймів Польщі і Литви, яке відбулось з 10 січня до 31 серпня 1569 року в Любліні, внаслідок угоди, складеної 1 липня, було завершено процес об'єднання двох держав, який розпочався ще в 1385 році укладенням між Польщею і Литвою Кревської унії. Наслідком Люблінської унії була втрата Литвою незалежності, необмежене панування польської шляхти на українських і білоруських землях та надзвичайне загострення протиріч між пануючими станами і трудящими України й Білорусії (М. Бельський, Хроніка, стор. 1169; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 614; Історія Української РСР, т. 1, стор. 151—153) — 127.

¹⁷⁶ На Люблінському сеймі 1569 року до Корони було приєднано також Крулевецьке князівство або Королівську Прусію. Крулевецький князь Альберт Фредерік приїхав на сейм і на загальному торжестві склав польському королю присягу на підданство (М. Бельський, Хроніка, стор. 1170; Г. Шмитт, История польского народа, т. II, стор. 78) — 127.

¹⁷⁷ Польський король Сигізмунд II Август не бажав відмовитися від зазіхань на російські землі і готувався продовжувати війну з Російською державою. Одночасно він намагався забезпечити мирні відносини з Туреччиною, яка завжди загрожувала польському тилові під час війни з Росією. З метою зміцнити мирні відносини з Туреччиною польський король послав до турецького султана Селіма II свого посла Петра Зборовського, який повернувся в Польщу 1569 року, уклавши з турками довічне перемир'я (М. Бельський, Хроніка, стор. 1173) — 127.

¹⁷⁸ Польський посол Андрій Тарановський виїхав у Туреччину не 1570 року, як зазначено в літопису, а 28 травня 1569 року. Тарановський побував у стані турецьких військ і побачив, які збитки і втрати зазнавали турецькі й татарські війська від війни з Росією. Таке становище турецьких і татарських військ допомогло Тарановському успішно виконати свою мирну місію (М. Бельський, Хроніка, стор. 1173—1197; С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. III (тома 5-6), стор. 602—604) — 128.

¹⁷⁹ Свято ушестя у 1571 році припадало на 24 травня — 128.

¹⁸⁰ Мова йде про з'їзд литовської шляхти, який відбувся 13 листопада 1572 року в полі, між Любліном і селом Бистрицею в одній милі від Любліна. Цей з'їзд був пов'язаний з наступними конвокаційним і елекційним сеймами, що мали від-

154