Молдавії став син Ієремії Костянтин Могила (листопад 1607 — 20.XI 1611) — 131.
²²⁶ У цій звістці, як і в запису під 1606 роком, автор Острозького літописця значно прикрасив успіхи поляків під час інтервенції польських феодалів в Російську державу (див. звістки Львівського літопису під 1605 роком, стор. 102—105) — 131.
²²⁷ Лжедмитрія II підтримував донський козацький отаман І. Заруцький, загін якого був військовою опорою цього самозванця. Заруцький в 1607—1608 роках фактично тримав у своїх руках майже все верхнє Заволжя, у зв'язку з чим Лжедмитрія II і називали заволзьким царевичем. В інших джерелах звісток про відвідування Лжедмитрієм II польського короля і краківського каштеляна не знаходимо (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. IV (тома 7-8), стор. 483, 534; С. Ф. Платонов, Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI—XVII вв., М., 1937, стор. 270, 273; «Заруцкий Иван». — Новый энциклопедический словарь, т. 18, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 319—320) — 131.
²²⁸ В інших джерелах звісток про напад татар на Вінницю, Гайсин і Шаргород у 1607 році не знаходимо, але в листі польського короля Сигізмунда III до турецького султана Ахмета І від 8 листопада 1607 року зазначається, що татари завдали збитків Речі Посполитій (Жерела до історії України-Русі, т. VIII, стор. 119—120) — 131.
²²⁹ Ускладнення у внутрішньому житті Польщі і незадоволення шляхти політикою Сигізмунда III загрожували королю рокошом, внаслідок чого він змушений був уникати війни з новим російським царем Василієм Шуйським, який теж уникав цієї війни у зв'язку з загрозою виступу з боку Лжедмитрія II і через тяжке внутрішнє становище Російської держави. Це сприяло переговорам між Росією і Польщею про перемир'я, яке було укладене 25 липня 1608 року терміном на три роки і одинадцять місяців. За умовами перемир'я обидві держави залишалися в давнішніх кордонах, і обидві сторони повинні були відпустити затриманих підданих іншої сторони. Тоді ж повернувся з Росії в Польщу один з відступників від православ'я і зрадник свого народу Костянтин Вишневецький, який до цього і потім завдавав багато шкоди як російському, так і українському народам (С. М. Соловьев, История России с древнейших времен, кн. IV (тома 7-8), стор. 486, 489—490; П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 99—100) — 132.
²³⁰ Про вторгнення татар в Поділля в 1608 році, проти яких було направлено польське військо, що розташувалося обозом під Обідним між Вінницею і Немировим, згадує в своїх мемуарах Самуїл Маскевич (А. С. Петрушевич, Дополнения к Сводной Галицко-русской летописи с 1600 по 1700 год, стор. 40—41) — 132.
²³¹ Становище, що створилося в Польщі на початку XVII століття у зв'язку з інтервенцією в Російську державу та боротьбою проти рокошан, сприяло зростові та зміцненню українського козацтва. Тому всі постанови сеймів у цей період, що були скеровані проти козаків, залишалися пустими розмовами, а походи козаків проти татар і турків посилювалися. Ухвала Варшавського сейму, що засідав з 15 січня до 26 лютого 1609 року, про запорізьких козаків лише свідчила про розширення козацького руху, всупереч всім постановам польського уряду. Ухвали цього сейму про заходи для приведення козаків до покори були лише формальними витівками, тому що цей же сейм, хоч офіційно і не схвалив війну проти Росії, однак, він виділив кредити, за рахунок яких король і гетьман повинні були вербувати військо, розраховуючи в першу чергу використати для цього українське козацтво, як найбільш зручне і дешеве військо, що не вимагало особливих витрат на його спорядження (Волюміна легум, т. II, стор. 465) — 132.
²³² Найменування «палагойський», очевидно, походить від назви населеного пункту Палугія (Palugya), розташованого на річці Ваг в колишньому Липтовському комітеті в Угорщині, на території теперішньої Чехословаччини — 132.
159
