За характером опису подій документ ділиться на три нерівні і помітно відмінні одна від одної частини.
Перша частина літопису (з 1498 до 1591 року) являє собою хронологічну сітку, в яку за кожний рік, очевидно, гадалося вписати звістки про найважливіші події. В цю частину літопису авторові пощастило вписати відомості лише під двадцятьма вісьмома роками з дев'яноста чотирьох. Тут подано сухі, короткі записи про окремі події за відповідні роки.
В другій частині літопису (з 1592 до 1618 року) короткі записи вже чергуються з докладнішими описами подій. Але тут ми ще не зустрічаємо подій, описаних автором, як очевидцем.
Зовсім інший вигляд має третя частина літопису, яка охоплює 1619—1649 роки. Тут, за деякими винятками, за кожний рік подано досить широкий опис подій з цінними деталями і фактами, які доповнюють наші уявлення про становище на Україні в ці роки. З автобіографічного запису під 1621 роком можна зробити висновок, що літописець не тільки був сучасником, але, можливо, й учасником подій цього та наступних за ним років, які він описав у своєму літопису. В цій частині літопису вже зустрічаються звістки про місцеві події як історичного, так і побутового характеру. Особливо багато уваги в цій частині свого твору автор приділив описові повстання 1630 року, події, яка в той час, очевидно, була в центрі уваги всіх верств українського населення. Тоді селянсько-козацькі маси на чолі з талановитим організатором і керівником Тарасом Федоровичем (Трясилом) могутньою лавиною піднялися на боротьбу проти польсько-шляхетських загарбників і феодальних експлуататорів.
Не менше уваги приділив літописець і описові події 1633—1638 років, коли боротьба українських народних мас проти своїх гнобителів після згаданого повстання 1630 року не згасала, а ще більше розгорталася. Літописець наводить цінні факти, що стосуються цих років, і дає надзвичайно гострі та влучні характеристики методів боротьби козаків і селян за свої права. Так, у 1637 році один шляхтич відібрав у козаків підводи з живністю, які проїздили повз його замок. Відстоюючи свої права, козаки звернулися зі скаргою до польського гетьмана М. Потоцького, але — марно. Тоді «козаки, видячи зневагу, же не могуть одержати справедливості, учинили собі сами справедливость: послали кілька сот козаків одобрати своє», і заодно розгромили замок того шляхтича[1]. Виразно, досить загострено розповідає автор про боротьбу козаків і селян проти польсько-шляхетських військ, а також характеризує становище сторін під час визвольної боротьби українського народу. Торкаючись подій 1638 року, літописець відмічає, що «на Україні козаки
2*
19
