літопису не завжди вдало за змістом і з фактичними помилками. Щодо останнього характерний такий приклад. У «Хроніці» Бельського під 1575 роком є звістка, що під час нападу на Поділля татари заподіяли такі незліченні збитки, яких Польща ще ніколи не зазнавала, тому що, крім убитих стариків і дітей, людей понад п'ятдесят і п'ять тисяч татари забрали в неволю, «а koni і klacz poltorakroc sto tysięcy, nuz bydła i owiec barzo wiele, nie wspominając innych lupow, szat, złota, srebra»[1].
В Острозькому літописцю ця звістка викладена так: «Того же року в Синяві татаре були з Волох і о полтора крот 100000 полону забрали і увошли през Хотин до Волох»[2], хоч тут точно у відповідності до звісток «Хроніки» Бельського зазначено, що татари прийшли з Молдавії і повернулися в Молдавію через Хотин. Як бачимо, тут автор літопису допустив прикру описку.
Питання про джерела другої частини Острозького літописця ми не маємо можливості розв'язати через відсутність будь-яких прямих або побічних про це вказівок. Слід зауважити, що вже звістки за 1598 рік — останній рік «Хроніки» Бельського — викладались автором літопису з використанням інших джерел. Немає сумніву, що при написанні другої частини літопису автор, головним чином, опирався на власні спостереження. Про це свідчить манера викладання матеріалу, розповідний характер опису з подробицями, які міг знати тільки сучасник або навіть очевидець подій, коло питань, обізнаність в обстановці, знання топографії місцевості та жвавість і образність мови опису подій, яка в другій частині літопису поступово наростає і в опису драматичних подій 1616 і особливо 1633— 1636 років досягає рівня мови художнього твору. У всякому разі, можна з певністю сказати, що в другій частині свого літопису автор був оригінальним. Саме друга частина Острозького літописця, що охоплює 1598—1636 роки, становить головний інтерес для істориків.
Якщо літопис не містить в собі даних про особу автора, то він все ж таки досить яскраво відбиває його соціальне становище і політичну спрямованість, яка в першій і другій частинах літопису не однакова. У першій частині свого твору автор загалом ішов за Бельським, дослівно переписуючи окремі місця його «Хроніки». Причому, літописець зберігав не тільки освітлення подій польським хроністом, але в багатьох випадках відбивав повністю нюанси ставлення до них Бельського, як поляка-шляхтича. Слідом за Бельським літописець під 1514 роком
